|
ЗАКОН УКРАЇНИ |
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 38-39, ст.380)
{Закон визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р/2019 від 16.07.2019}
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 2657-VIII від 18.12.2018, ВВР, 2019, № 5, ст.33
№ 2661-VIII від 20.12.2018, ВВР, 2019, № 5, ст.35
№ 2704-VIII від 25.04.2019, ВВР, 2019, № 21, ст.81
№ 2745-VIII від 06.06.2019}
Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою, та держави.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.
Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Стаття 1. Основні терміни та їх визначення
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) автономія — право суб’єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом;
2) академічна свобода — самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і творчості, поширення знань та інформації, вільного оприлюднення і використання результатів наукових досліджень з урахуванням обмежень, установлених законом;
3) безоплатна освіта — освіта, яка здобувається особою за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів згідно із законодавством;
3-1) булінг (цькування) — діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
систематичність (повторюваність) діяння;
наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого;
{Частину першу статті 1 доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
4) викладацька діяльність — діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору;
5) електронний підручник (посібник) — електронне навчальне видання із систематизованим викладом навчального матеріалу, що відповідає освітній програмі, містить цифрові об’єкти різних форматів та забезпечує інтерактивну взаємодію;
6) заклад освіти — юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність;
7) засновник закладу освіти — орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника;
8) здобувачі освіти — вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, інші особи, які здобувають освіту за будь-яким видом та формою здобуття освіти;
9) індивідуальна освітня траєкторія — персональний шлях реалізації особистісного потенціалу здобувача освіти, що формується з урахуванням його здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду, ґрунтується на виборі здобувачем освіти видів, форм і темпу здобуття освіти, суб’єктів освітньої діяльності та запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін і рівня їх складності, методів і засобів навчання. Індивідуальна освітня траєкторія в закладі освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план;
10) індивідуальна програма розвитку — документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, закріплює перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційних потреб/послуг для розвитку дитини та розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням батьків дитини з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання;
11) індивідуальний навчальний план — документ, що визначає послідовність, форму і темп засвоєння здобувачем освіти освітніх компонентів освітньої програми з метою реалізації його індивідуальної освітньої траєкторії та розробляється закладом освіти у взаємодії із здобувачем освіти за наявності необхідних для цього ресурсів;
12) інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників;
13) інклюзивне освітнє середовище — сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей;
14) кваліфікація — визнана уповноваженим суб’єктом та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання);
15) компетентність — динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність;
16) освітній процес — система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей;
17) освітня діяльність — діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті;
18) освітня послуга — комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб’єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання;
19) освітня програма — єдиний комплекс освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання;
20) особа з особливими освітніми потребами — особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту;
21) педагогічна діяльність — інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей;
22) результати навчання — знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів;
23) рівень освіти — завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій;
24) розумне пристосування — запровадження, якщо це потрібно в конкретному випадку, необхідних модифікацій і адаптацій з метою забезпечення реалізації особами з особливими освітніми потребами конституційного права на освіту нарівні з іншими особами;
25) система освіти — сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними;
26) спеціальні закони — закони України «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту»;
27) суб’єкт освітньої діяльності — фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність;
28) універсальний дизайн у сфері освіти — дизайн предметів, навколишнього середовища, освітніх програм та послуг, що забезпечує їх максимальну придатність для використання всіма особами без необхідної адаптації чи спеціального дизайну;
29) якість освіти — відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом освіти та/або договором про надання освітніх послуг;
30) якість освітньої діяльності — рівень організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх послуг.
2. Положення цього та спеціальних законів щодо батьків стосуються також інших законних представників здобувачів освіти. Батьки, інші законні представники реалізують відповідні положення цього Закону та спеціальних законів стосовно осіб, які не досягли повноліття, а також відповідно до законодавства стосовно осіб, дієздатність яких обмежена.
Стаття 2. Законодавство України про освіту
1. Законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається із цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
2. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права на освіту, а також визначених законом автономії суб’єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу.
Листи, інструкції, методичні рекомендації, інші документи органів виконавчої влади, крім наказів, зареєстрованих Міністерством юстиції України, та документів, що регулюють внутрішню діяльність органу, не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати правові норми.
3. Суб’єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.
1. Кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
2. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
3. Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.
4. Кожен має право на доступ до публічних освітніх, наукових та інформаційних ресурсів, у тому числі в мережі Інтернет, електронних підручників та інших мультимедійних навчальних ресурсів у порядку, визначеному законодавством.
5. Держава здійснює соціальний захист здобувачів освіти у випадках, визначених законодавством, а також забезпечує рівний доступ до освіти особам із соціально вразливих верств населення.
6. Держава створює умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів, а також забезпечує виявлення та усунення факторів, що перешкоджають реалізації прав і задоволенню потреб таких осіб у сфері освіти.
7. Іноземці та особи без громадянства здобувають освіту в Україні відповідно до законодавства та/або міжнародних договорів України.
8. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно із Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», має рівне з громадянами України право на освіту.
9. Право на освіту не може бути обмежене законом. Закон може встановлювати особливі умови доступу до певного рівня освіти, спеціальності (професії).
Стаття 4. Забезпечення права на безоплатну освіту
безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти відповідно до стандартів освіти;
розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої і післядипломної освіти відповідно до законодавства.
2. Право на безоплатну освіту забезпечується:
для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти — за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України;
для здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та післядипломної освіти — у закладах освіти чи інших суб’єктів освітньої діяльності за рахунок фінансування з державного та/або місцевого бюджетів у порядку, встановленому законодавством;
для здобувачів вищої освіти — у закладах освіти за рахунок фінансування з державного та/або місцевого бюджетів у порядку, встановленому законодавством.
3. Держава гарантує усім громадянам України та іншим особам, які перебувають в Україні на законних підставах, право на безоплатне здобуття повної загальної середньої освіти відповідно до стандартів освіти.
Держава гарантує безоплатне забезпечення підручниками (у тому числі електронними), посібниками всіх здобувачів повної загальної середньої освіти та педагогічних працівників у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 5. Державна політика у сфері освіти
1. Освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.
2. Державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
3. Державна політика у сфері освіти формується і реалізується на основі наукових досліджень, міжнародних зобов’язань, вітчизняного та іноземного досвіду з урахуванням прогнозів, статистичних даних та індикаторів розвитку з метою задоволення потреб людини та суспільства.
4. Документами державного прогнозування і стратегічного планування розвитку освіти є прогноз розвитку освіти України, стратегія розвитку освіти України, відповідні державні, регіональні та місцеві цільові програми, плани діяльності у сфері освіти органів влади. Органи влади забезпечують відкритий доступ до зазначених документів шляхом їх оприлюднення на своїх офіційних веб-сайтах.
5. Держава створює умови для здобуття громадянської освіти, спрямованої на формування компетентностей, пов’язаних з реалізацією особою своїх прав і обов’язків як члена суспільства, усвідомленням цінностей громадянського (вільного демократичного) суспільства, верховенства права, прав і свобод людини і громадянина.
Стаття 6. Засади державної політики у сфері освіти та принципи освітньої діяльності
1. Засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності є:
забезпечення якості освіти та якості освітньої діяльності;
забезпечення рівного доступу до освіти без дискримінації за будь-якими ознаками, у тому числі за ознакою інвалідності;
розвиток інклюзивного освітнього середовища, у тому числі у закладах освіти, найбільш доступних і наближених до місця проживання осіб з особливими освітніми потребами;
забезпечення універсального дизайну та розумного пристосування;
цілісність і наступність системи освіти;
прозорість і публічність прийняття та виконання управлінських рішень;
відповідальність і підзвітність органів управління освітою та закладів освіти, інших суб’єктів освітньої діяльності перед суспільством;
інституційне відокремлення функцій контролю (нагляду) та функцій забезпечення діяльності закладів освіти;
нерозривний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, національними традиціями;
свобода у виборі видів, форм і темпу здобуття освіти, освітньої програми, закладу освіти, інших суб’єктів освітньої діяльності;
фінансова, академічна, кадрова та організаційна автономія закладів освіти у межах, визначених законом;
єдність навчання, виховання та розвитку;
виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій;
формування усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення;
формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками;
формування громадянської культури та культури демократії;
формування культури здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля;
невтручання політичних партій в освітній процес;
невтручання релігійних організацій в освітній процес (крім випадків, визначених цим Законом);
різнобічність та збалансованість інформації щодо політичних, світоглядних та релігійних питань;
державно-громадське управління;
державно-громадське партнерство;
державно-приватне партнерство;
сприяння навчанню впродовж життя;
інтеграція у міжнародний освітній та науковий простір;
нетерпимість до проявів корупції та хабарництва;
доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою.
2. Освіта в Україні має будуватися за принципом рівних можливостей для всіх.
1. Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.
Держава гарантує кожному громадянинові України право на здобуття формальної освіти на всіх рівнях (дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої), а також позашкільної та післядипломної освіти державною мовою в державних і комунальних закладах освіти.
Особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної національної меншини поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою.
Особам, які належать до корінних народів України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної і загальної середньої освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідного корінного народу. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідного корінного народу України поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою.
Особам, які належать до корінних народів, національних меншин України, гарантується право на вивчення мови відповідних корінного народу чи національної меншини в комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства.
Особам з порушенням слуху забезпечується право на навчання жестовою мовою та на вивчення української жестової мови.
2. Заклади освіти забезпечують обов’язкове вивчення державної мови, зокрема заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти — в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням державної мови.
Особам, які належать до корінних народів, національних меншин України, іноземцям та особам без громадянства створюються належні умови для вивчення державної мови.
3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед англійської мови, в державних і комунальних закладах освіти.
4. У закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами — державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу.
5. За бажанням здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти заклади освіти створюють можливості для вивчення ними мови корінного народу, національної меншини України як окремої дисципліни.
6. Держава сприяє створенню та функціонуванню за кордоном закладів освіти, у яких навчання здійснюється українською мовою або вивчається українська мова.
7. Особливості використання мов в окремих видах та на окремих рівнях освіти визначаються спеціальними законами.
1. Особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб’єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів.
2. Формальна освіта — це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.
3. Неформальна освіта — це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.
4. Інформальна освіта (самоосвіта) — це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.
5. Результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством.
Стаття 9. Форми здобуття освіти
1. Особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх.
Основними формами здобуття освіти є:
інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева);
індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві);
2. Очна (денна, вечірня) форма здобуття освіти — це спосіб організації навчання здобувачів освіти, що передбачає їх безпосередню участь в освітньому процесі.
3. Заочна форма здобуття освіти — це спосіб організації навчання здобувачів освіти шляхом поєднання очної форми освіти під час короткочасних сесій і самостійного оволодіння освітньою програмою у проміжку між ними.
4. Дистанційна форма здобуття освіти — це індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.
5. Мережева форма здобуття освіти — це спосіб організації навчання здобувачів освіти, завдяки якому оволодіння освітньою програмою відбувається за участю різних суб’єктів освітньої діяльності, що взаємодіють між собою на договірних засадах.
6. Екстернатна форма здобуття освіти (екстернат) — це спосіб організації навчання здобувачів освіти, за яким освітня програма повністю засвоюється здобувачем самостійно, а оцінювання результатів навчання та присудження освітньої кваліфікації здійснюються відповідно до законодавства.
7. Сімейна (домашня) форма здобуття освіти — це спосіб організації освітнього процесу дітей самостійно їхніми батьками для здобуття формальної (дошкільної, повної загальної середньої) та/або неформальної освіти. Відповідальність за здобуття освіти дітьми на рівні не нижче стандартів освіти несуть батьки. Оцінювання результатів навчання та присудження освітніх кваліфікацій здійснюються відповідно до законодавства.
8. Педагогічний патронаж — це спосіб організації освітнього процесу педагогічними працівниками, що передбачає забезпечення ними засвоєння освітньої програми здобувачем освіти, який за психофізичним станом або з інших причин, визначених законодавством, зокрема з метою забезпечення доступності здобуття освіти, потребує такої форми.
9. Здобуття освіти на робочому місці — це спосіб організації навчання здобувачів освіти, завдяки якому оволодіння освітньою програмою (як правило, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти) відбувається на виробництві шляхом практичного навчання, участі у виконанні трудових обов’язків і завдань під керівництвом фахівців-практиків, залучених до освітнього процесу.
10. Дуальна форма здобуття освіти — це спосіб здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах освіти (в інших суб’єктів освітньої діяльності) з навчанням на робочих місцях на підприємствах, в установах та організаціях для набуття певної кваліфікації, як правило, на основі договору.
11. Особливості застосування форм здобуття освіти для різних рівнів освіти можуть визначатися спеціальними законами.
12. Положення про форми здобуття освіти затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Стаття 10. Складники та рівні освіти
1. Невід’ємними складниками системи освіти є:
повна загальна середня освіта;
професійна (професійно-технічна) освіта;
освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
дошкільна освіта, яка відповідає нульовому рівню Національної рамки кваліфікацій;
початкова освіта, яка відповідає першому рівню Національної рамки кваліфікацій;
базова середня освіта, яка відповідає другому рівню Національної рамки кваліфікацій;
профільна середня освіта, яка відповідає третьому рівню Національної рамки кваліфікацій;
перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає другому рівню Національної рамки кваліфікацій;
другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає третьому рівню Національної рамки кваліфікацій;
третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає четвертому рівню Національної рамки кваліфікацій;
фахова передвища освіта, яка відповідає п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій;
початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, який відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій;
перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, який відповідає сьомому рівню Національної рамки кваліфікацій;
другий (магістерський) рівень вищої освіти, який відповідає восьмому рівню Національної рамки кваліфікацій;
третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти, який відповідає дев’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій;
науковий рівень вищої освіти, який відповідає десятому рівню Національної рамки кваліфікацій.
3. У системі позашкільної освіти та освіти дорослих (включно з післядипломною освітою) можуть здобуватися часткові кваліфікації відповідного рівня Національної рамки кваліфікацій.
Часткові кваліфікації, які здобуваються в системі позашкільної освіти, можуть відповідати нульовому — третьому рівням Національної рамки кваліфікацій.
1. Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок.
2. Діти старшого дошкільного віку обов’язково охоплюються дошкільною освітою відповідно до стандарту дошкільної освіти.
3. Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти несуть батьки.
4. Батьки самостійно обирають способи та форми, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту.
5. Органи місцевого самоврядування створюють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом:
формування і розвитку мережі закладів освіти;
замовлення підготовки педагогічних працівників;
реалізації освітніх програм неформальної освіти для батьків;
6. Порядок, умови, форми та особливості здобуття дошкільної освіти визначаються спеціальним законом.
Стаття 12. Повна загальна середня освіта
1. Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності.
Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності:
вільне володіння державною мовою;
здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;
компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;
інформаційно-комунікаційна компетентність;
громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;
підприємливість та фінансова грамотність;
інші компетентності, передбачені стандартом освіти.
Спільними для всіх компетентностей є такі вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими людьми.
2. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і здобувається в інституційних або індивідуальних формах, визначених законодавством, як правило, в закладах освіти.
3. Повна загальна середня освіта має три рівні освіти:
початкова освіта тривалістю чотири роки;
базова середня освіта тривалістю п’ять років;
профільна середня освіта тривалістю три роки.
Початкова, базова середня і профільна середня освіта можуть здобуватися в окремих закладах освіти або у структурних підрозділах однієї юридичної особи (закладу освіти).
4. Початкова освіта здобувається, як правило, з шести років. Діти, яким на початок навчального року виповнилося сім років, повинні розпочинати здобуття початкової освіти цього ж навчального року.
5. Особи з особливими освітніми потребами можуть розпочинати здобуття початкової освіти з іншого віку, а тривалість здобуття ними початкової та базової середньої освіти може бути подовжена з доповненням освітньої програми корекційно-розвитковим складником. Особливості здобуття такими особами повної загальної середньої освіти визначаються спеціальним законом.
6. На рівнях початкової та базової середньої освіти освітній процес може організовуватися за циклами, визначеними спеціальним законом, поділ на які здійснюється з урахуванням вікових особливостей фізичного, психічного та інтелектуального розвитку дітей.
7. Здобуття профільної середньої освіти передбачає два спрямування:
академічне — профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, і поглибленого вивчення окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб здобувачів освіти з орієнтацією на продовження навчання на вищих рівнях освіти;
професійне — орієнтоване на ринок праці профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів.
Здобуття профільної середньої освіти за будь-яким спрямуванням не обмежує право особи на здобуття освіти на інших рівнях освіти.
Заклади освіти можуть мати освітні програми профільної середньої освіти за одним чи обома спрямуваннями.
8. Результати навчання здобувачів освіти на кожному рівні повної загальної середньої освіти оцінюються шляхом державної підсумкової атестації, яка може здійснюватися в різних формах, визначених законодавством, зокрема у формі зовнішнього незалежного оцінювання.
Державна підсумкова атестація здобувачів початкової освіти здійснюється лише з метою моніторингу якості освітньої діяльності закладів освіти та/або якості освіти.
Порядок, форми проведення і перелік навчальних предметів, з яких проводиться державна підсумкова атестація, визначає центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
9. Порядок, умови, форми та особливості здобуття повної загальної середньої освіти визначаються спеціальним законом.
Стаття 13. Територіальна доступність повної загальної середньої освіти
1. Для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи місцевого самоврядування створюють і утримують мережу закладів освіти та їхніх філій.
Кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи.
Право особи здобувати початкову та базову середню освіту у державному або комунальному закладі освіти (його філії), за яким закріплена територія обслуговування, на якій проживає ця особа, гарантується, що не обмежує право особи обрати інший заклад освіти.
2. З метою створення умов для здобуття повної загальної середньої освіти, запровадження профільного навчання, забезпечення всебічного розвитку особи, раціонального та ефективного використання наявних ресурсів і матеріально-технічної бази закладів освіти, їх модернізації створюється освітній округ.
Освітній округ — це сукупність закладів освіти (їхніх філій), у тому числі закладів позашкільної освіти, закладів культури, фізичної культури і спорту, що забезпечують доступність освіти для осіб, які проживають на відповідній території.
Опорний заклад освіти — це заклад загальної середньої освіти, що має зручне розташування для підвезення дітей з інших населених пунктів, забезпечений кваліфікованими педагогічними кадрами, має сучасну матеріально-технічну і навчально-методичну базу та спроможний забезпечувати на належному рівні здобуття профільної освіти.
Положення про освітній округ і опорний заклад освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.
3. З метою наближення місця навчання дітей до їхнього місця проживання у відповідному населеному пункті може утворюватися філія закладу освіти. Філія закладу освіти — це територіально відокремлений структурний підрозділ закладу освіти, що не має статусу юридичної особи та діє на підставі положення, затвердженого засновником відповідного закладу освіти на основі типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Початкова школа може забезпечувати здобуття початкової освіти дітьми (незалежно від їх кількості) одного або різного віку, які можуть бути об’єднані в один або в різні класи (групи). Освітній процес у такій школі може організовуватися одним чи кількома вчителями або в будь-якій іншій формі, яка є найбільш зручною та доцільною для забезпечення здобуття дітьми початкової освіти відповідно до стандарту початкової освіти.
4. Особи, які здобувають повну загальну середню освіту, проживають у сільській місцевості і потребують підвезення до закладу освіти і у зворотному напрямку, забезпечуються таким підвезенням за кошти місцевих бюджетів, у тому числі із забезпеченням доступності відповідного транспорту для осіб з порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату та інших маломобільних груп населення.
5. Органи місцевого самоврядування різних адміністративно-територіальних одиниць мають право прийняти з урахуванням потреб і пропозицій територіальних громад спільне рішення про організацію здобуття початкової, базової та профільної середньої освіти в закладі освіти (його філії) та забезпечення підвезення здобувачів освіти до нього і у зворотному напрямку.
1. Метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності.
2. Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти. Компетентності, здобуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.
3. Здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім’єю, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.
4. Державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, іншими юридичними і фізичними особами, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.
5. Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти засновника, державного та/або місцевих бюджетів, батьків, з інших джерел, не заборонених законодавством.
6. Органи місцевого самоврядування створюють умови для доступності позашкільної освіти шляхом формування, утримання та розвитку мережі закладів позашкільної освіти відповідно до освітніх, культурних, духовних потреб та запитів населення.
7. Порядок, умови, форми та особливості здобуття позашкільної освіти визначаються спеціальним законом.
Стаття 15. Професійна (професійно-технічна) освіта
1. Метою професійної (професійно-технічної) освіти є формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності і перспектив кар’єрного зростання впродовж життя.
2. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається на основі базової або повної загальної середньої освіти. Здобуття професійної (професійно-технічної) освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям профільної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Заклади професійної (професійно-технічної) освіти можуть також здійснювати підготовку фахівців за окремими професіями без забезпечення здобуття повної загальної середньої освіти.
Особи, які з певних причин не можуть одночасно з набуттям професії здобувати повну загальну середню освіту або не мають базової середньої освіти, а також ті, які потребують реабілітації, мають право здобувати професійну (професійно-технічну) освіту.
3. Рівнями професійної (професійно-технічної) освіти є:
перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти.
4. На першому (початковому) рівні професійної (професійно-технічної) освіти особа може здобути кваліфікації, що відповідають другому рівню Національної рамки кваліфікацій.
На другому (базовому) рівні професійної (професійно-технічної) освіти особа може здобути кваліфікації, що відповідають третьому рівню Національної рамки кваліфікацій.
На третьому (вищому) рівні професійної (професійно-технічної) освіти особа може здобути кваліфікації, що відповідають четвертому рівню Національної рамки кваліфікацій.
Заклади професійної (професійно-технічної) освіти мають право здійснювати за відповідними стандартами підготовку фахівців, компетентності яких відповідають п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій. Ліцензування такої освітньої діяльності та акредитація відповідних освітніх програм здійснюються в загальному порядку.
5. Особа, яка здобула професійну (професійно-технічну) освіту відповідного рівня, може продовжити навчання на наступних рівнях освіти, у тому числі за скороченою програмою підготовки — у випадках та порядку, визначених законодавством.
6. Заклади професійної (професійно-технічної) освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб за кошти державного та/або місцевих бюджетів, а також за угодами з підприємствами, установами, організаціями, окремими фізичними та/або юридичними особами.
7. Порядок, умови, форми та особливості здобуття професійної (професійно-технічної) освіти визначаються спеціальним законом.
Стаття 16. Фахова передвища освіта
1. Фахова передвища освіта спрямована на формування та розвиток освітньої кваліфікації, що підтверджує здатність особи до виконання типових спеціалізованих завдань у певній галузі професійної діяльності, пов’язаних з виконанням виробничих завдань підвищеної складності та/або здійсненням обмежених управлінських функцій, що характеризуються певною невизначеністю умов та потребують застосування положень і методів відповідної науки, і завершується здобуттям відповідної освітньої та/або професійної кваліфікації.
2. Фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
3. Система фахової передвищої освіти передбачає здобуття кваліфікацій, що відповідають п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій.
4. Заклади фахової передвищої освіти також мають право здійснювати за відповідними стандартами підготовку фахівців, компетентності яких відповідають третьому та четвертому рівням Національної рамки кваліфікацій. Ліцензування такої освітньої діяльності та акредитація відповідних освітніх програм здійснюються в загальному порядку.
5. Заклади фахової передвищої освіти можуть утворювати навчально-методичні, навчальні, науково-виробничі та інші об’єднання за галузевими або професійними ознаками.
6. Особа, яка здобула ступінь фахової передвищої освіти, може продовжити навчання на рівнях вищої освіти, у тому числі за скороченою програмою підготовки.
7. Порядок, умови, форми та особливості здобуття фахової передвищої освіти визначаються спеціальним законом.
1. Метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.
2. Вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти.
Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
3. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність закладів вищої освіти (для закладів вищої освіти культурологічного та мистецького спрямування — мистецька діяльність) є обов’язковою та невід’ємною складовою частиною їхньої освітньої діяльності.
4. Складовою освітньої програми вищої освіти мистецького спрямування є асистентура-стажування, яке проводиться в університетах та академіях на основі ступеня магістра і є основною формою підготовки мистецьких виконавських кадрів вищої кваліфікації.
1. Освіта дорослих, що є складовою освіти впродовж життя, спрямована на реалізацію права кожної повнолітньої особи на безперервне навчання з урахуванням її особистісних потреб, пріоритетів суспільного розвитку та потреб економіки.
2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють умови для формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих.
3. Складниками освіти дорослих є:
професійне навчання працівників;
курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації;
безперервний професійний розвиток;
будь-які інші складники, що передбачені законодавством, запропоновані суб’єктом освітньої діяльності або самостійно визначені особою.
4. Особа має право на вільний вибір закладу освіти, установи, організації, іншого суб’єкта освітньої діяльності, видів, форм, темпу здобуття освіти та освітньої програми в межах здобуття освіти дорослих.
5. Післядипломна освіта передбачає набуття нових та вдосконалення раніше набутих компетентностей на основі здобутої вищої, професійної (професійно-технічної) або фахової передвищої освіти та практичного досвіду.
6. Післядипломна освіта включає:
спеціалізацію — профільну спеціалізовану підготовку з метою набуття особою здатності виконувати завдання та обов’язки, що мають особливості в межах спеціальності;
перепідготовку — освіту дорослих, спрямовану на професійне навчання з метою оволодіння іншою (іншими) професією (професіями);
підвищення кваліфікації — набуття особою нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань;
стажування — набуття особою практичного досвіду виконання завдань та обов’язків у певній професійній діяльності або галузі знань.
7. Післядипломна освіта у сфері охорони здоров’я також включає:
Інтернатура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах, закладах охорони здоров’я, визнаних центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я як бази інтернатури, і є обов’язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.
Лікарська резидентура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах, закладах охорони здоров’я, визнаних центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я як бази лікарської резидентури, і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
8. Засади професійного навчання працівників визначаються законом.
9. Курси підвищення кваліфікації проводяться для набуття здобувачем освіти нових компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань.
10. Безперервний професійний розвиток — це безперервний процес навчання та вдосконалення професійних компетентностей фахівців після здобуття вищої та/або післядипломної освіти, що дає змогу фахівцю підтримувати або покращувати стандарти професійної діяльності і триває впродовж усього періоду його професійної діяльності.
11. Заклади освіти, що провадять освітню діяльність з підвищення кваліфікації працівників, обов’язковість якої передбачена законом, мають отримати ліцензію на відповідну діяльність та/або акредитувати відповідні освітні програми.
Працівниками закладів післядипломної освіти, які мають ліцензію на освітню діяльність, є педагогічні, науково-педагогічні та/або наукові та інші працівники.
Стаття 19. Освіта осіб з особливими освітніми потребами
1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють умови для забезпечення прав і можливостей осіб з особливими освітніми потребами для здобуття ними освіти на всіх рівнях освіти з урахуванням їхніх індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів.
2. Держава забезпечує підготовку фахівців для роботи з особами з особливими освітніми потребами на всіх рівнях освіти.
3. Особам з особливими освітніми потребами освіта надається нарівні з іншими особами, у тому числі шляхом створення належного фінансового, кадрового, матеріально-технічного забезпечення та забезпечення розумного пристосування, що враховує індивідуальні потреби таких осіб, визначені в індивідуальній програмі розвитку.
4. Для навчання, професійної підготовки або перепідготовки осіб з особливими освітніми потребами застосовуються види та форми здобуття освіти, що враховують їхні потреби та індивідуальні можливості.
5. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування та заклади освіти створюють умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення розумного пристосування та універсального дизайну.
6. Навчання та виховання осіб з особливими освітніми потребами, зокрема тими, що спричинені порушенням розвитку та інвалідністю, у закладах дошкільної, позашкільної та середньої освіти здійснюються за рахунок коштів освітніх субвенцій, державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі з урахуванням потреб дитини, визначених в індивідуальній програмі розвитку.
7. Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до спеціальних закладів освіти, переведення з одного типу закладу до іншого та відрахування таких осіб здійснюються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
8. Категорії осіб з особливими освітніми потребами визначаються актами Кабінету Міністрів України.
Стаття 20. Інклюзивне навчання
1. Заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні та/або спеціальні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків така група або клас утворюється в обов’язковому порядку.
2. Заклади освіти зі спеціальними та інклюзивними групами і класами створюють умови для навчання осіб з особливими освітніми потребами відповідно до індивідуальної програми розвитку та з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей.
3. Особи з порушеннями фізичного, психічного, інтелектуального розвитку і сенсорними порушеннями забезпечуються у закладах освіти допоміжними засобами для навчання.
4. Особам з особливими освітніми потребами надаються психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Психолого-педагогічні послуги — це комплексна система заходів з організації освітнього процесу та розвитку особи з особливими освітніми потребами, що передбачені індивідуальною програмою розвитку та надаються педагогічними працівниками закладів освіти, реабілітаційних установ системи охорони здоров’я, соціального захисту, фахівцями інклюзивно-ресурсного центру.
Корекційно-розвиткові послуги (допомога) — це комплексна система заходів супроводження особи з особливими освітніми потребами у процесі навчання, що спрямовані на корекцію порушень шляхом розвитку особистості, її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та мовлення.
5. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування утворюють інклюзивно-ресурсні центри з метою забезпечення реалізації права на освіту та психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами.
Психолого-педагогічний супровід — це комплексна система заходів з організації освітнього процесу та розвитку дитини, передбачена індивідуальною програмою розвитку.
6. Будівлі, споруди і приміщення закладів освіти повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами і стандартами.
7. Проектування, будівництво та реконструкція будівель, споруд, приміщень закладів освіти здійснюються з урахуванням принципів універсального дизайну та/або розумного пристосування.
Стаття 21. Спеціалізована освіта
1. Спеціалізована освіта — це освіта мистецького, спортивного, військового чи наукового спрямування, яка може здобуватися в рамках формальної, неформальної, інформальної освіти, спрямована на здобуття компетентностей у відповідній сфері професійної діяльності під час навчання у безперервному інтегрованому освітньому процесі на кількох або всіх рівнях освіти та потребує раннього виявлення і розвитку індивідуальних здібностей.
Держава створює умови для здобуття освіти мистецького, спортивного, військового та наукового спрямування, у тому числі в закладах спеціалізованої освіти всіх рівнів.
2. Мистецька освіта передбачає здобуття спеціальних здібностей, естетичного досвіду і ціннісних орієнтацій у процесі активної мистецької діяльності, набуття особою комплексу професійних, у тому числі виконавських, компетентностей та спрямована на професійну художньо-творчу самореалізацію особистості і отримання кваліфікацій у різних видах мистецтва.
початкову мистецьку освіту, що здобувається одночасно з початковою та/або базовою середньою освітою і полягає в набутті здобувачем компетентностей початкового рівня в обраному виді мистецтва;
профільну мистецьку освіту, що здобувається на основі початкової мистецької освіти одночасно з повною загальною середньою освітою та орієнтована на продовження навчання на наступному рівні мистецької освіти;
фахову передвищу мистецьку освіту, що здобувається на основі початкової мистецької та базової середньої освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти або на основі повної загальної середньої освіти та полягає в набутті здобувачем освіти професійних компетентностей за певною мистецькою спеціальністю;
вищу мистецьку освіту, що здобувається на основі профільної або фахової передвищої мистецької освіти та повної загальної середньої освіти і полягає в набутті здобувачем вищої освіти компетентностей відповідного ступеня вищої освіти (молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва та доктора наук) за певною мистецькою спеціальністю.
Особи, які здобувають мистецьку освіту в закладах спеціалізованої мистецької освіти одночасно з повною загальною середньою освітою, безоплатно забезпечуються місцями у гуртожитках (інтернатах), харчуванням, навчальним обладнанням та стипендіями згідно із законодавством.
Положення про заклади спеціалізованої мистецької освіти затверджуються у порядку, визначеному спеціальними законами.
3. Спортивна освіта передбачає засвоєння освітньої програми з відповідного виду спорту з метою набуття комплексу професійних компетентностей у галузі фізичної культури і спорту, формування та розвитку індивідуальних здібностей особи, поглибленого оволодіння спеціалізацією в обраному виді спорту та здобувається одночасно з середньою, професійною (професійно-технічною), фаховою передвищою чи вищою освітою.
Освітні програми з відповідного виду спорту розробляються всеукраїнськими федераціями з видів спорту та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту.
Особи, які здобувають спортивну освіту в закладах спеціалізованої освіти спортивного профілю, безоплатно забезпечуються місцями у гуртожитках, харчуванням, табельною парадною та спортивною формами, спортивним інвентарем та стипендіями згідно із законодавством.
Положення про заклади спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту.
4. Військова освіта передбачає засвоєння освітньої програми з військової підготовки з метою набуття комплексу професійних компетентностей, формування та розвитку індивідуальних здібностей особи і поглибленого оволодіння військовою спеціалізацією та здобувається одночасно з середньою, професійною (професійно-технічною), фаховою передвищою чи вищою освітою.
Освітні програми з військової підготовки розробляються закладами спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю та затверджуються органами державної влади, до сфери управління яких належать відповідні заклади освіти.
До структури військової підготовки належать:
допризовна підготовка, що передбачає здобуття особами первинних загальновійськових і спеціальних компетентностей;
підготовка осіб за військово-технічними та військово-медичними спеціальностями;
військово-професійна підготовка осіб рядового, сержантського (старшинського) складу строкової військової служби та військової служби за контрактом, яка здійснюється на основі базової, профільної середньої, професійної (професійно-технічної) чи фахової передвищої освіти;
підготовка осіб сержантського (старшинського) складу військової служби за контрактом з одночасним здобуттям вищої освіти, яка здійснюється на основі повної загальної середньої освіти;
підготовка осіб офіцерського складу, яка здійснюється на основі повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти для здобуття відповідних ступенів вищої освіти та рівнів військової освіти (тактичний, оперативно-тактичний або оперативно-стратегічний).
Особи, які здобувають військову освіту в закладах спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю, безоплатно забезпечуються місцями у гуртожитках, харчуванням, спеціальним одягом та стипендіями згідно із законодавством.
Положення про заклади спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю затверджуються органами державної влади, до сфери управління яких належать такі заклади освіти.
Положення про військові структурні підрозділи закладів освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки та центральним органом виконавчої влади у сфері оборони.
Засади військової освіти регулюються цим Законом, Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» та спеціальними законами.
5. Освіта наукового спрямування — це вид спеціалізованої освіти, що базується на дослідно-орієнтованому навчанні, спрямований на поглиблене вивчення профільних предметів та набуття компетентностей, необхідних для подальшої дослідно-експериментальної, конструкторської, винахідницької діяльності.
Освіта наукового спрямування здобувається на двох рівнях:
базова освіта наукового спрямування здобувається у спеціалізованих закладах одночасно з базовою середньою освітою та полягає в набутті здобувачем початкових компетентностей для дослідно-експериментальної, конструкторської, винахідницької та раціоналізаторської діяльності;
профільна освіта наукового спрямування здобувається у спеціалізованих закладах одночасно з повною загальною середньою освітою та орієнтована на продовження навчання на наступних рівнях освіти.
Особи, які здобувають освіту наукового спрямування у закладах спеціалізованої освіти наукового профілю одночасно з базовою середньою освітою та повною загальною середньою освітою, безоплатно забезпечуються місцями у гуртожитках, харчуванням, навчальним обладнанням та стипендіями згідно з положеннями про заклади спеціалізованої освіти наукового профілю.
Положення про заклади спеціалізованої освіти наукового профілю затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Держава створює умови для залучення учнівської молоді до наукової і науково-технічної діяльності, у тому числі через систему закладів спеціалізованої освіти наукового профілю, зокрема Малу академію наук України, статус та засади діяльності якої визначаються Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність».
6. Стандарти спеціалізованої освіти, крім стандартів вищої освіти, затверджуються центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідних сферах.
7. Заклади спеціалізованої освіти здійснюють освітню діяльність за власними освітніми програмами, у тому числі наскрізними, або типовими освітніми програмами, що затверджуються центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать відповідні заклади освіти.
Акредитація освітніх програм спеціалізованої освіти, інституційний аудит та/або інституційна акредитація закладів спеціалізованої освіти здійснюються з обов’язковим залученням представників відповідної сфери.
Здобувачі спеціалізованої освіти, які здобувають освіту за наскрізними освітніми програмами, вступають на наступний рівень освіти в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать відповідні заклади освіти.
8. Фінансування здобуття спеціалізованої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі шляхом надання освітніх субвенцій місцевим бюджетам, коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Стаття 22. Організаційно-правовий статус закладів освіти
1. Юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.
Права та обов’язки закладу освіти, передбачені цим Законом та іншими законами України, має також фізична особа — підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності якого є освітня діяльність. Фізична особа — підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, освітня діяльність якого перестає бути основним видом його діяльності, втрачає права і обов’язки, у тому числі права на пільги, передбачені законодавством для закладу освіти.
Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи — підприємця).
2. Заклад освіти як суб’єкт господарювання може діяти в одному з таких статусів:
3. Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.
4. Заклад освіти може здійснювати освітню діяльність одночасно на різних рівнях освіти та за різними видами освіти, утворювати для цього структурні підрозділи.
5. Заклад освіти для здійснення статутної діяльності може на договірних засадах об’єднуватися з іншими юридичними особами, створюючи освітні, освітньо-наукові, наукові, освітньо-виробничі та інші об’єднання, кожен із учасників якого зберігає статус юридичної особи.
6. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти.
7. Заклади освіти всіх форм власності мають рівні права і обов’язки у провадженні освітньої діяльності відповідно до законодавства.
8. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.
Стаття 23. Автономія закладу освіти
1. Держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти.
2. Обсяг автономії закладів освіти визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.
Стаття 24. Управління закладом освіти
1. Система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами.
Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства.
2. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють:
колегіальний орган управління закладу освіти;
колегіальний орган громадського самоврядування;
інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.
Стаття 25. Права і обов’язки засновника закладу освіти
1. Права і обов’язки засновника щодо управління закладом освіти визначаються цим Законом та іншими законами України, установчими документами закладу освіти.
2. Засновник закладу освіти або уповноважена ним особа:
затверджує установчі документи закладу освіти, їх нову редакцію та зміни до них;
укладає строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти;
розриває строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством та установчими документами закладу освіти;
затверджує кошторис та приймає фінансовий звіт закладу освіти у випадках та порядку, визначених законодавством;
здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю закладу освіти;
здійснює контроль за дотриманням установчих документів закладу освіти;
забезпечує створення у закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;
здійснює контроль за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
здійснює контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти; розглядає скарги про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймає рішення за результатами розгляду таких скарг; сприяє створенню безпечного освітнього середовища в закладі освіти та вживає заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу;
{Частину другу статті 25 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
реалізує інші права, передбачені законодавством та установчими документами закладу освіти.
3. Засновник або уповноважена ним особа не має права втручатися в діяльність закладу освіти, що здійснюється ним у межах його автономних прав, визначених законом та установчими документами.
4. Засновник або уповноважена ним особа може делегувати окремі свої повноваження органу управління закладу освіти та/або наглядовій (піклувальній) раді закладу освіти.
5. Засновник має право створювати заклад освіти, що здійснює освітню діяльність на кількох рівнях освіти.
6. Засновник закладу освіти зобов’язаний:
забезпечити утримання та розвиток матеріально-технічної бази заснованого ним закладу освіти на рівні, достатньому для виконання вимог стандартів освіти та ліцензійних умов;
у разі реорганізації чи ліквідації закладу освіти забезпечити здобувачам освіти можливість продовжити навчання на відповідному рівні освіти;
забезпечити відповідно до законодавства створення в закладі освіти безперешкодного середовища для учасників освітнього процесу, зокрема для осіб з особливими освітніми потребами.
Стаття 26. Керівник закладу освіти
1. Керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.
Повноваження (права і обов’язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти.
Керівник є представником закладу освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених законом та установчими документами закладу освіти.
2. Керівник закладу освіти призначається засновником у порядку, визначеному законами та установчими документами, з числа претендентів, які вільно володіють державною мовою і мають вищу освіту.
Додаткові кваліфікаційні вимоги до керівника та порядок його обрання (призначення) визначаються спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.
3. Керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень:
організовує діяльність закладу освіти;
вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти;
призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов’язки;
забезпечує організацію освітнього процесу та здійснення контролю за виконанням освітніх програм;
забезпечує функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти;
забезпечує умови для здійснення дієвого та відкритого громадського контролю за діяльністю закладу освіти;
сприяє та створює умови для діяльності органів самоврядування закладу освіти;
сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти;
забезпечує створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:
{Частину третю статті 26 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
{Частину третю статті 26 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видає рішення про проведення розслідування; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживає відповідних заходів реагування;
{Частину третю статті 26 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
{Частину третю статті 26 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;
{Частину третю статті 26 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
здійснює інші повноваження, передбачені законом та установчими документами закладу освіти.
Стаття 27. Колегіальні органи управління закладів освіти
1. Основним колегіальним органом управління закладу освіти є вчена або педагогічна рада, яка створюється у випадках і порядку, передбачених спеціальними законами.
2. Основні повноваження, відповідальність, порядок формування і діяльності колегіальних органів управління закладу освіти визначаються законодавством та установчими документами закладу освіти.
Стаття 28. Громадське самоврядування в закладі освіти
1. Громадське самоврядування в закладі освіти — це право учасників освітнього процесу як безпосередньо, так і через органи громадського самоврядування колективно вирішувати питання організації та забезпечення освітнього процесу в закладі освіти, захисту їхніх прав та інтересів, організації дозвілля та оздоровлення, брати участь у громадському нагляді (контролі) та в управлінні закладом освіти у межах повноважень, визначених законом та установчими документами закладу освіти.
Громадське самоврядування в закладі освіти здійснюється на принципах, визначених частиною восьмою статті 70 цього Закону.
У закладі освіти можуть діяти:
органи самоврядування працівників закладу освіти;
органи самоврядування здобувачів освіти;
органи батьківського самоврядування;
інші органи громадського самоврядування учасників освітнього процесу.
2. Вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу освіти є загальні збори (конференція) колективу закладу освіти.
3. Повноваження, відповідальність, засади формування та діяльності органів громадського самоврядування визначаються спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.
Стаття 29. Наглядова (піклувальна) рада закладу освіти
1. Наглядова (піклувальна) рада закладу освіти створюється за рішенням засновника відповідно до спеціальних законів. Порядок формування наглядової (піклувальної) ради, її відповідальність, перелік і строк повноважень, а також порядок її діяльності визначаються спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.
2. Наглядова (піклувальна) рада закладу освіти сприяє вирішенню перспективних завдань його розвитку, залученню фінансових ресурсів для забезпечення його діяльності з основних напрямів розвитку і здійсненню контролю за їх використанням, ефективній взаємодії закладу освіти з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, науковою громадськістю, громадськими організаціями, юридичними та фізичними особами.
3. Члени наглядової (піклувальної) ради закладу освіти мають право брати участь у роботі колегіальних органів закладу освіти з правом дорадчого голосу.
4. До складу наглядової (піклувальної) ради закладу освіти не можуть входити здобувачі освіти та працівники цього закладу освіти.
5. Наглядова (піклувальна) рада має право:
брати участь у визначенні стратегії розвитку закладу освіти та контролювати її виконання;
сприяти залученню додаткових джерел фінансування;
аналізувати та оцінювати діяльність закладу освіти та його керівника;
контролювати виконання кошторису та/або бюджету закладу освіти і вносити відповідні рекомендації та пропозиції, що є обов’язковими для розгляду керівником закладу освіти;
вносити засновнику закладу освіти подання про заохочення або відкликання керівника закладу освіти з підстав, визначених законом;
здійснювати інші права, визначені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.
Стаття 30. Прозорість та інформаційна відкритість закладу освіти
1. Заклади освіти формують відкриті та загальнодоступні ресурси з інформацією про свою діяльність та оприлюднюють таку інформацію. Доступ до такої інформації осіб з порушенням зору може забезпечуватися в різних формах та з урахуванням можливостей закладу освіти.
2. Заклади освіти, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності, зобов’язані забезпечувати на своїх веб-сайтах (у разі їх відсутності — на веб-сайтах своїх засновників) відкритий доступ до такої інформації та документів:
ліцензії на провадження освітньої діяльності;
сертифікати про акредитацію освітніх програм, сертифікат про інституційну акредитацію закладу вищої освіти;
структура та органи управління закладу освіти;
кадровий склад закладу освіти згідно з ліцензійними умовами;
освітні програми, що реалізуються в закладі освіти, та перелік освітніх компонентів, що передбачені відповідною освітньою програмою;
територія обслуговування, закріплена за закладом освіти його засновником (для закладів дошкільної та загальної середньої освіти);
ліцензований обсяг та фактична кількість осіб, які навчаються у закладі освіти;
мова (мови) освітнього процесу;
наявність вакантних посад, порядок і умови проведення конкурсу на їх заміщення (у разі його проведення);
матеріально-технічне забезпечення закладу освіти (згідно з ліцензійними умовами);
напрями наукової та/або мистецької діяльності (для закладів вищої освіти);
наявність гуртожитків та вільних місць у них, розмір плати за проживання;
результати моніторингу якості освіти;
річний звіт про діяльність закладу освіти;
правила прийому до закладу освіти;
умови доступності закладу освіти для навчання осіб з особливими освітніми потребами;
розмір плати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти;
перелік додаткових освітніх та інших послуг, їх вартість, порядок надання та оплати;
правила поведінки здобувача освіти в закладі освіти;
{Частину другу статті 30 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
{Частину другу статті 30 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;
{Частину другу статті 30 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування);
{Частину другу статті 30 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
інша інформація, що оприлюднюється за рішенням закладу освіти або на вимогу законодавства.
3. Заклади освіти, що отримують публічні кошти, та їх засновники зобов’язані оприлюднювати на своїх веб-сайтах кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів, інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійна допомога, із зазначенням їх вартості, а також про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством.
4. Інформація та документи, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, якщо вони не віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом, розміщуються для відкритого доступу не пізніше ніж через десять робочих днів з дня їх затвердження чи внесення змін до них, якщо інше не визначено законом.
5. Перелік додаткової інформації, обов’язкової для оприлюднення закладами освіти, може визначатися спеціальними законами.
Стаття 31. Особливості відносин між закладами освіти та політичними партіями (об’єднаннями) і релігійними організаціями
1. Державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер.
2. Приватні заклади освіти, зокрема засновані релігійними організаціями, мають право визначати релігійну спрямованість власної освітньої діяльності.
3. Політичні партії (об’єднання) не мають права втручатися в освітню діяльність закладів освіти.
У закладах освіти забороняється створення осередків політичних партій та функціонування будь-яких політичних об’єднань.
4. Керівництву закладів освіти, педагогічним, науково-педагогічним і науковим працівникам, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати здобувачів освіти до участі в заходах, організованих релігійними організаціями (крім закладів освіти, визначених частиною другою цієї статті) чи політичними партіями (об’єднаннями), крім заходів, передбачених освітньою програмою.
5. Керівництву закладів освіти, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати працівників закладів освіти до участі в заходах, організованих релігійними організаціями (крім закладів освіти, визначених частиною другою цієї статті) чи політичними партіями (об’єднаннями).
6. Здобувачі освіти не можуть бути обмежені у праві на здобуття освіти в державних і комунальних закладах освіти за їх належність або неналежність до релігійних організацій чи політичних партій (об’єднань).
7. Додаткові вимоги до провадження педагогічної (науково-педагогічної) діяльності у закладах освіти, визначених частиною другою цієї статті, визначаються їхніми установчими документами.
Розділ IV
СТАНДАРТИ ОСВІТИ, ОСВІТНІ ПРОГРАМИ, КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ДОКУМЕНТИ ПРО ОСВІТУ
вимоги до обов’язкових компетентностей та результатів навчання здобувача освіти відповідного рівня;
загальний обсяг навчального навантаження здобувачів освіти;
інші складники, передбачені спеціальними законами.
2. Стандарти освіти розробляються відповідно до Національної рамки кваліфікацій.
3. Стандарти освіти розробляються та затверджуються у порядку, визначеному спеціальними законами та іншими нормативно-правовими актами.
4. Центральні органи виконавчої влади, які згідно з цим Законом та спеціальними законами уповноважені на затвердження стандартів освіти, оприлюднюють на своїх веб-сайтах:
проекти відповідних стандартів з метою їх громадського обговорення;
стандарти освіти не пізніше десяти днів з дня їх затвердження.
1. Основою для розроблення освітньої програми є стандарт освіти відповідного рівня (за наявності).
вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за програмою;
перелік освітніх компонентів та їх логічну послідовність;
загальний обсяг навчального навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти.
3. Освітні програми розробляються закладами освіти, науковими установами, іншими суб’єктами освітньої діяльності та затверджуються відповідно до цього Закону та спеціальних законів.
Освітні програми повинні передбачати освітні компоненти для вільного вибору здобувачів освіти.
Заклади освіти можуть використовувати типові або інші освітні програми, які розробляються та затверджуються відповідно до цього Закону та спеціальних законів.
Заклади спеціалізованої освіти, освітні об’єднання та заклади освіти, що здійснюють освітню діяльність на різних рівнях освіти, можуть використовувати наскрізні освітні програми, які охоплюють різні рівні освіти та розробляються, затверджуються (акредитуються) відповідно до цього Закону та спеціальних законів.
4. Освітні програми можуть мати корекційно-розвитковий складник для осіб з особливими освітніми потребами.
1. Кваліфікації за обсягом класифікуються на повні та часткові, за змістом — на освітні та професійні.
2. Кваліфікація вважається повною в разі здобуття особою повного переліку компетентностей відповідного рівня Національної рамки кваліфікацій, що визначені відповідним стандартом.
3. Кваліфікація вважається частковою в разі здобуття особою частини компетентностей відповідного рівня Національної рамки кваліфікацій, що визначені відповідним стандартом.
4. У цьому Законі, якщо не зазначено інше, під терміном «кваліфікація» розуміється повна кваліфікація.
5. Освітня кваліфікація — це визнана закладом освіти чи іншим уповноваженим суб’єктом освітньої діяльності та засвідчена відповідним документом про освіту сукупність встановлених стандартом освіти та здобутих особою результатів навчання (компетентностей).
6. Професійна кваліфікація — це визнана кваліфікаційним центром, суб’єктом освітньої діяльності, іншим уповноваженим суб’єктом та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання), що дозволяють виконувати певний вид роботи або здійснювати професійну діяльність.
7. Результати навчання та компетентності, необхідні для присудження освітніх та/або присвоєння професійних кваліфікацій, можуть досягатися та здобуватися у системі формальної, неформальної чи інформальної освіти.
8. Освітні кваліфікації присуджуються, визнаються і підтверджуються закладами освіти чи іншими суб’єктами освітньої діяльності.
Професійні кваліфікації присвоюються, визнаються і підтверджуються суб’єктами, уповноваженими на це законодавством, зокрема суб’єктами освітньої діяльності.
9. Кваліфікаційні центри — це суб’єкти, уповноважені на оцінювання і визнання результатів навчання осіб (зокрема, здобутих шляхом неформальної чи інформальної освіти), присвоєння та/або підтвердження відповідних професійних кваліфікацій.
10. Процедури присудження (присвоєння), підтвердження кваліфікацій, а також порядок утворення та діяльності і правовий статус суб’єктів, що здійснюють діяльність з оцінювання і визнання освітніх та/або професійних кваліфікацій, визначаються спеціальними законами та іншими нормативно-правовими актами.
1. В Україні функціонують такі рамки кваліфікацій:
Національна рамка кваліфікацій;
2. Національна рамка кваліфікацій — це системний і структурований за компетентностями опис її рівнів. Національна рамка кваліфікацій затверджується Кабінетом Міністрів України.
3. Національна рамка кваліфікацій призначена для використання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, установами та організаціями, закладами освіти, роботодавцями, іншими юридичними та фізичними особами з метою розроблення, ідентифікації, співвіднесення, визнання, планування і розвитку кваліфікацій.
4. Національна рамка кваліфікацій ґрунтується на європейських і національних стандартах та принципах забезпечення якості освіти, враховує вимоги ринку праці до компетентностей працівників та запроваджується з метою гармонізації норм законодавства у сферах освіти і соціально-трудових відносин, сприяння національному та міжнародному визнанню кваліфікацій, здобутих в Україні, налагодження ефективної взаємодії сфери освіти і ринку праці.
5. У галузевих рамках кваліфікацій конкретизується опис їх рівнів у термінах компетентностей, що характерні для кваліфікацій певної галузі знань та/або виду економічної діяльності.
6. Рівні галузевих рамок кваліфікацій мають співвідноситися з відповідними рівнями Національної рамки кваліфікацій.
7. Галузеві рамки кваліфікацій затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 36. Рівні Національної рамки кваліфікацій
1. Національна рамка кваліфікацій визначає одинадцять рівнів, що можуть містити підрівні.
Кожен рівень Національної рамки кваліфікацій визначається певною сукупністю компетентностей особи, які є типовими для кваліфікацій відповідного рівня, що також включає готовність особи до навчання упродовж життя.
2. Нульовий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи адекватно діяти у відомих простих ситуаціях під безпосереднім контролем іншої особи.
3. Перший рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи виконувати прості завдання у типових ситуаціях у чітко визначеній структурованій сфері роботи або навчання, виконувати завдання під безпосереднім керівництвом іншої особи.
4. Другий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи виконувати типові нескладні завдання у типових ситуаціях у чітко визначеній структурованій сфері роботи або навчання, виконувати завдання під керівництвом з елементами самостійності.
5. Третій рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи виконувати виробничі або навчальні завдання середньої складності за визначеними алгоритмами та встановленими нормами часу і якості.
6. Четвертий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи самостійно виконувати складні спеціалізовані виробничі чи навчальні завдання у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, зокрема в нестандартних ситуаціях.
7. П’ятий рівень Національної рамки кваліфікацій передбачає здатність особи вирішувати типові спеціалізовані задачі в окремій галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що вимагає застосування положень і методів відповідних наук та може характеризуватися певною невизначеністю умов, нести відповідальність за результати своєї діяльності та здійснювати контроль інших осіб у визначених ситуаціях.
{Частина сьома статті 36 в редакції Закону № 2745-VIII від 06.06.2019}
8. Шостий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи вирішувати спеціалізовані задачі підвищеної складності в певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає застосування положень і методів відповідних наук і характеризується певною невизначеністю умов, нести відповідальність за результати своєї діяльності та контролювати інших осіб у стандартних ситуаціях.
{Частина восьма статті 36 в редакції Закону № 2745-VIII від 06.06.2019}
9. Сьомий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи вирішувати складні спеціалізовані задачі та практичні проблеми у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає застосування певних теорій та методів відповідних наук і характеризується комплексністю та невизначеністю умов.
10. Восьмий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи розв’язувати складні задачі і проблеми у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає проведення досліджень та/або здійснення інновацій та характеризується невизначеністю умов і вимог.
11. Дев’ятий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи розв’язувати комплексні проблеми в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, що передбачає глибоке переосмислення наявних та створення нових цілісних знань та/або професійної практики.
12. Десятий рівень Національної рамки кваліфікацій передбачає здатність особи визначати та розв’язувати соціально значущі системні проблеми у певній галузі діяльності, які є ключовими для забезпечення стійкого розвитку та вимагають створення нових системоутворювальних знань і прогресивних технологій.
Стаття 37. Національна система кваліфікацій
1. Національна система кваліфікацій — це сукупність інституцій і правових норм, які регулюють процеси формування освітніх та/або професійних вимог до осіб відповідно до потреб суспільства та ринку праці, оцінювання кваліфікаційного рівня.
2. Структура і функціонування Національної системи кваліфікацій визначаються законом.
Стаття 38. Національне агентство кваліфікацій
{Стаття 38 набирає чинності з 1 січня 2018 року — див. пункт 1 розділу XII}
1. Національне агентство кваліфікацій є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим на реалізацію державної політики у сфері кваліфікацій.
Національне агентство кваліфікацій формується на паритетних засадах з представників центральних органів виконавчої влади у сфері освіти і науки, соціальної політики, економічного розвитку, спільного представницького органу всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців та спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок.
2. Національне агентство кваліфікацій:
бере участь у розробленні нормативно-правових актів у сфері кваліфікацій;
забезпечує взаємодію, координацію та підвищення ефективності діяльності заінтересованих сторін у сфері кваліфікацій;
супроводжує запровадження Національної рамки кваліфікацій з додержанням вимог цього Закону;
здійснює міжнародне співробітництво у сфері кваліфікацій, у тому числі з метою гармонізації Національної рамки кваліфікацій з аналогічними міжнародними документами;
координує оцінювання ефективності державної політики у сфері кваліфікацій;
забезпечує прогнозування потреб ринку праці у кваліфікаціях;
здійснює супровід інформаційного забезпечення Національної системи кваліфікацій і Національної рамки кваліфікацій;
створює і веде Реєстр кваліфікацій;
готує проект порядку розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України;
реєструє професійні стандарти та забезпечує відкритий доступ до стандартів;
координує розроблення професійних стандартів;
бере участь у розробленні стандартів освіти;
здійснює акредитацію кваліфікаційних центрів;
розробляє критерії та процедури визнання професійних кваліфікацій, здобутих в інших країнах;
формує вимоги до процедур присвоєння кваліфікацій, визнання результатів неформального та інформального навчання;
взаємодіє з органами та установами забезпечення якості освіти;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.
3. Національне агентство кваліфікацій є юридичною особою публічного права, що утворюється Кабінетом Міністрів України та діє на основі статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Стаття 39. Професійні стандарти
1. Професійний стандарт — це затверджені в установленому порядку вимоги до компетентностей працівників, що слугують основою для формування професійних кваліфікацій.
2. Професійні стандарти можуть розроблятися роботодавцями, їх організаціями та об’єднаннями, органами державної влади, науковими установами, галузевими радами, громадськими об’єднаннями, іншими зацікавленими суб’єктами.
3. Порядок розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.
Стаття 40. Документи про освіту
1. Після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
За запитом здобувача освіти (особи з порушенням зору) документ про освіту виготовляється з урахуванням забезпечення доступності відтвореної на ньому інформації (з використанням шрифту Брайля).
2. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб’єктами освітньої діяльності.
Порядок виготовлення, видачі та обліку документів про освіту, вимоги до їх форми та/або змісту визначаються законодавством.
Порядок виготовлення, видачі та обліку документів про освіту, передбачених спеціальними законами, вимоги до їх форми та/або змісту затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки з урахуванням вимог спеціальних законів.
3. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Розділ V
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ
Стаття 41. Система забезпечення якості освіти
1. Метою розбудови та функціонування системи забезпечення якості освіти в Україні є:
формування довіри суспільства до системи та закладів освіти, органів управління освітою;
постійне та послідовне підвищення якості освіти;
допомога закладам освіти та іншим суб’єктам освітньої діяльності у підвищенні якості освіти.
2. Складовими системи забезпечення якості освіти є:
система забезпечення якості в закладах освіти (внутрішня система забезпечення якості освіти);
система зовнішнього забезпечення якості освіти;
система забезпечення якості в діяльності органів управління та установ, що здійснюють зовнішнє забезпечення якості освіти.
3. Система забезпечення якості в закладах освіти (внутрішня система забезпечення якості освіти) може включати:
стратегію (політику) та процедури забезпечення якості освіти;
систему та механізми забезпечення академічної доброчесності;
оприлюднені критерії, правила і процедури оцінювання здобувачів освіти;
оприлюднені критерії, правила і процедури оцінювання педагогічної (науково-педагогічної) діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників;
оприлюднені критерії, правила і процедури оцінювання управлінської діяльності керівних працівників закладу освіти;
забезпечення наявності необхідних ресурсів для організації освітнього процесу, в тому числі для самостійної роботи здобувачів освіти;
забезпечення наявності інформаційних систем для ефективного управління закладом освіти;
створення в закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;
інші процедури та заходи, що визначаються спеціальними законами або документами закладу освіти.
4. Система зовнішнього забезпечення якості освіти може включати:
1) інструменти, процедури та заходи забезпечення і підвищення якості освіти, зокрема:
ліцензування освітньої діяльності;
громадську акредитацію закладів освіти;
зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання;
атестацію педагогічних працівників;
сертифікацію педагогічних працівників;
інші інструменти, процедури і заходи, що визначаються спеціальними законами;
2) визначені цим Законом і спеціальними законами органи і установи, що відповідають за забезпечення якості освіти, та спеціально уповноважені державою установи, що проводять зовнішнє незалежне оцінювання;
3) незалежні установи оцінювання та забезпечення якості освіти.
5. Система забезпечення якості в діяльності органів управління та установ, що здійснюють зовнішнє забезпечення якості освіти, включає:
політику та процедури забезпечення якості власної діяльності;
необхідні ресурси для організації процесів і процедур;
зовнішній незалежний аудит діяльності (процесів і процедур) відповідних органів і установ.
6. Особливості функціонування системи забезпечення якості на кожному рівні освіти визначаються спеціальними законами.
Стаття 42. Академічна доброчесність
1. Академічна доброчесність — це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.
2. Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає:
посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;
дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права;
надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність;
контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти;
об’єктивне оцінювання результатів навчання.
3. Дотримання академічної доброчесності здобувачами освіти передбачає:
самостійне виконання навчальних завдань, завдань поточного та підсумкового контролю результатів навчання (для осіб з особливими освітніми потребами ця вимога застосовується з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей);
посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;
дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права;
надання достовірної інформації про результати власної навчальної (наукової, творчої) діяльності, використані методики досліджень і джерела інформації.
4. Порушенням академічної доброчесності вважається:
академічний плагіат — оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства;
самоплагіат — оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів;
фабрикація — вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових дослідженнях;
фальсифікація — свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень;
списування — виконання письмових робіт із залученням зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для використання, зокрема під час оцінювання результатів навчання;
обман — надання завідомо неправдивої інформації щодо власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи організації освітнього процесу; формами обману є, зокрема, академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація та списування;
хабарництво — надання (отримання) учасником освітнього процесу чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна, послуг, пільг чи будь-яких інших благ матеріального або нематеріального характеру з метою отримання неправомірної переваги в освітньому процесі;
необ’єктивне оцінювання — свідоме завищення або заниження оцінки результатів навчання здобувачів освіти.
5. За порушення академічної доброчесності педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності:
відмова у присудженні наукового ступеня чи присвоєнні вченого звання;
позбавлення присудженого наукового (освітньо-творчого) ступеня чи присвоєного вченого звання;
відмова в присвоєнні або позбавлення присвоєного педагогічного звання, кваліфікаційної категорії;
позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади.
6. За порушення академічної доброчесності здобувачі освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності:
повторне проходження оцінювання (контрольна робота, іспит, залік тощо);
повторне проходження відповідного освітнього компонента освітньої програми;
відрахування із закладу освіти (крім осіб, які здобувають загальну середню освіту);
позбавлення академічної стипендії;
позбавлення наданих закладом освіти пільг з оплати навчання.
7. Види академічної відповідальності (у тому числі додаткові та/або деталізовані) учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені (погоджені) основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їхньої відповідальності.
8. Порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначається уповноваженим колегіальним органом управління закладу освіти з урахуванням вимог цього Закону та спеціальних законів.
Кожна особа, стосовно якої порушено питання про порушення нею академічної доброчесності, має такі права:
ознайомлюватися з усіма матеріалами перевірки щодо встановлення факту порушення академічної доброчесності, подавати до них зауваження;
особисто або через представника надавати усні та письмові пояснення або відмовитися від надання будь-яких пояснень, брати участь у дослідженні доказів порушення академічної доброчесності;
знати про дату, час і місце та бути присутньою під час розгляду питання про встановлення факту порушення академічної доброчесності та притягнення її до академічної відповідальності;
оскаржити рішення про притягнення до академічної відповідальності до органу, уповноваженого розглядати апеляції, або до суду.
9. Форми та види академічної відповідальності закладів освіти визначаються спеціальними законами.
10. За дії (бездіяльність), що цим Законом визнані порушенням академічної доброчесності, особа може бути притягнута до інших видів відповідальності з підстав та в порядку, визначених законом.
Стаття 43. Ліцензування освітньої діяльності
1. Ліцензування освітньої діяльності — це процедура визнання спроможності юридичної або фізичної особи надавати освітні послуги на певному рівні освіти відповідно до ліцензійних умов.
2. Освітня діяльність провадиться на підставі ліцензії, що видається органом ліцензування відповідно до законодавства:
для закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти — центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки;
для закладів дошкільної та загальної середньої освіти — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
3. Ліцензійні умови визначаються окремо для кожного рівня освіти. Ліцензійні умови формуються з урахуванням спеціальних вимог щодо доступності для осіб з особливими освітніми потребами. Вимоги до ліцензійних умов визначаються спеціальними законами.
4. Ліцензування, контроль за дотриманням ліцензійних умов, видача та анулювання ліцензій на освітню діяльність здійснюються у порядку, визначеному законодавством.
Стаття 44. Акредитація освітньої програми
1. Акредитація освітньої програми — це оцінювання освітньої програми на предмет її відповідності стандарту освіти, а також спроможності закладу освіти забезпечити досягнення здобувачами освіти передбачених в освітній програмі результатів навчання.
2. Акредитація освітньої програми є добровільною і проводиться за ініціативою закладу освіти.
Освітня програма акредитується у разі, якщо це передбачено спеціальним законом.
Засади акредитації освітніх програм визначаються спеціальними законами.
3. Освітня програма відповідного рівня освіти акредитується органом із забезпечення якості освіти, визначеним спеціальним законом, та/або акредитованими громадськими фаховими об’єднаннями чи іншими акредитованими юридичними особами, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності закладів освіти.
Стаття 45. Інституційний аудит
1. Інституційний аудит — це комплексна зовнішня перевірка та оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти (крім закладів вищої освіти), які забезпечують його ефективну роботу та сталий розвиток.
2. Метою проведення інституційного аудиту є оцінювання якості освітньої діяльності закладу освіти та вироблення рекомендацій щодо:
підвищення якості освітньої діяльності закладу освіти та вдосконалення внутрішньої системи забезпечення якості освіти;
приведення освітнього та управлінського процесів у відповідність із вимогами законодавства та ліцензійними умовами.
3. Результати інституційного аудиту оприлюднюються на сайтах закладу освіти (за наявності), засновника (крім засновника приватного закладу освіти) та органу, що здійснив інституційний аудит.
4. Інституційний аудит проводиться центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти.
5. Інституційний аудит проводиться у плановому порядку, якщо це передбачено спеціальним законом.
Заклади освіти, що мають чинний сертифікат про громадську акредитацію закладу освіти, вважаються такими, що успішно пройшли інституційний аудит у плановому порядку.
6. Інституційний аудит проводиться у позаплановому порядку в закладі освіти, який має низьку якість освітньої діяльності.
Інституційний аудит також може бути проведений у позаплановому порядку за ініціативою засновника, керівника, колегіального органу управління, вищого колегіального органу громадського самоврядування або наглядової (піклувальної) ради закладу освіти.
7. За результатами проведення інституційного аудиту надаються висновок про якість освітньої діяльності закладу освіти, внутрішню систему забезпечення якості освіти, а також рекомендації щодо вдосконалення діяльності закладу освіти.
У разі виявлення невідповідності освітньої діяльності закладу освіти законодавству та/або ліцензійним умовам орган, який проводить аудит, визначає строк усунення недоліків та порушень у роботі закладу освіти. Після закінчення визначеного строку проводиться перевірка результатів усунення відповідних недоліків і порушень. У разі негативних результатів такої перевірки засновнику закладу освіти можуть бути надані рекомендації щодо зміни керівника закладу освіти, припинення чи реорганізації закладу освіти.
8. Особливості проведення інституційного аудиту на відповідному рівні освіти визначаються спеціальними законами.
Стаття 46. Інституційна акредитація
1. Інституційна акредитація — це оцінювання якості освітньої діяльності закладу вищої освіти.
2. Інституційна акредитація є добровільною і може бути проведена за ініціативою закладу вищої освіти.
3. Інституційна акредитація здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти у співпраці з національними та міжнародними експертами, а також міжнародними інституціями, що здійснюють діяльність у сфері забезпечення якості вищої освіти та визнані Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
4. Засади інституційної акредитації визначаються спеціальним законом.
Стаття 47. Зовнішнє незалежне оцінювання
1. Зовнішнє незалежне оцінювання — це оцінювання результатів навчання, здобутих особою на певному рівні освіти, що проводиться спеціально уповноваженою державою установою (організацією).
2. Зовнішнє незалежне оцінювання здійснюється на основі програм зовнішнього незалежного оцінювання, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері. Зміст програм зовнішнього незалежного оцінювання має відповідати стандартам освіти відповідного рівня і бути доступним для ознайомлення не пізніше ніж за 18 місяців до проведення зовнішнього незалежного оцінювання.
3. Зовнішнє незалежне оцінювання здійснюється на таких принципах:
валідності (обґрунтованості та придатності методів і технологій оцінювання для конкретних цілей);
4. Процедури, форми та порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері, з урахуванням можливостей осіб з особливими освітніми потребами та мають бути оприлюднені не менш як за шість місяців до проведення зовнішнього незалежного оцінювання.
5. Зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання здійснюється за кошти державного бюджету та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
Зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання осіб, які завершують здобуття базової та профільної середньої освіти, здійснюється за кошти державного бюджету.
6. Положення про спеціально уповноважену державою установу (організацію) затверджується відповідно до законодавства.
7. Засади зовнішнього незалежного оцінювання, не встановлені цим Законом, визначаються спеціальними законами.
Стаття 48. Моніторинг якості освіти
1. Моніторинг якості освіти — це система послідовних і систематичних заходів, що здійснюються з метою виявлення та відстеження тенденцій у розвитку якості освіти в країні, на окремих територіях, у закладах освіти (інших суб’єктах освітньої діяльності), встановлення відповідності фактичних результатів освітньої діяльності її заявленим цілям, а також оцінювання ступеня, напряму і причин відхилень від цілей.
2. Моніторинг якості освіти може бути внутрішній та зовнішній.
Внутрішній моніторинг якості освіти проводиться закладами освіти (іншими суб’єктами освітньої діяльності).
Зовнішній моніторинг якості освіти може проводитися будь-якими органами, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності. Участь закладів освіти (інших суб’єктів освітньої діяльності) та учасників освітнього процесу у зовнішньому моніторингу якості освіти є добровільною, крім випадків, встановлених законодавством.
3. Порядок, види та форми проведення моніторингу якості освіти затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
4. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки організовує участь закладів освіти у порівняльних міжнародних дослідженнях якості освіти.
Стаття 49. Громадська акредитація закладу освіти
1. Громадська акредитація закладу освіти — це оцінювання закладу освіти щодо ефективності внутрішньої системи забезпечення якості освіти та забезпечення досягнення здобувачами освіти результатів навчання, передбачених освітніми програмами і стандартами освіти.
Громадська акредитація закладу освіти здійснюється з метою визнання якості освітньої діяльності закладу освіти та формування його позитивного іміджу і репутації.
2. Громадська акредитація закладу освіти здійснюється на добровільних засадах за запитом закладу освіти.
3. Громадська акредитація закладу освіти здійснюється акредитованими в установленому порядку фаховими громадськими об’єднаннями, іншими акредитованими юридичними особами, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності.
4. Результати громадської акредитації закладу освіти можуть враховуватися при акредитації освітніх програм та інституційній акредитації.
5. Успішні результати громадської акредитації закладу освіти засвідчуються відповідним сертифікатом, що видається на строк до десяти років.
Стаття 50. Атестація педагогічних працівників
1. Атестація педагогічних працівників — це система заходів, спрямованих на всебічне та комплексне оцінювання педагогічної діяльності педагогічних працівників.
2. Атестація педагогічних працівників може бути черговою або позачерговою. Педагогічний працівник проходить чергову атестацію не менше одного разу на п’ять років, крім випадків, передбачених законодавством.
3. За результатами атестації визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, присвоюються кваліфікаційні категорії, педагогічні звання. Перелік категорій і педагогічних звань педагогічних працівників визначається Кабінетом Міністрів України.
4. Рішення атестаційної комісії може бути підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством.
5. Положення про атестацію педагогічних працівників затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
6. Положення про атестацію педагогічних працівників, які забезпечують здобуття фахових компетентностей спеціалізованої освіти, затверджуються центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідній сфері.
Стаття 51. Сертифікація педагогічних працівників
1. Сертифікація педагогічних працівників — це зовнішнє оцінювання професійних компетентностей педагогічного працівника (у тому числі з педагогіки та психології, практичних вмінь застосування сучасних методів і технологій навчання), що здійснюється шляхом незалежного тестування, самооцінювання та вивчення практичного досвіду роботи.
2. Сертифікація педагогічного працівника відбувається на добровільних засадах виключно за його ініціативою.
3. Формування та забезпечення функціонування системи сертифікації педагогічних працівників здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Процедуру сертифікації педагогічних працівників здійснюють спеціально уповноважені державою установи, положення про які затверджує Кабінет Міністрів України.
4. За результатами успішного проходження сертифікації педагогічному працівнику видається сертифікат, який є дійсним упродовж трьох років. Успішне проходження сертифікації зараховується як проходження атестації педагогічним працівником.
5. Педагогічні працівники, які отримують доплату за успішне проходження сертифікації, впроваджують і поширюють методики компетентнісного навчання та нові освітні технології.
Педагогічні працівники, які мають сертифікат, можуть залучатися до проведення інституційного аудиту в інших закладах освіти, розроблення та акредитації освітніх програм, а також до інших процедур і заходів, пов’язаних із забезпеченням якості та впровадженням інновацій, педагогічних новацій і технологій у системі освіти.
6. Положення про сертифікацію педагогічних працівників розробляються центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать заклади освіти, та затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Розділ VI
УЧАСНИКИ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ
Стаття 52. Категорії учасників освітнього процесу
1. Учасниками освітнього процесу є:
педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники;
фізичні особи, які провадять освітню діяльність;
інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.
Стаття 53. Права та обов’язки здобувачів освіти
1. Здобувачі освіти мають право на:
навчання впродовж життя та академічну мобільність;
індивідуальну освітню траєкторію, що реалізується, зокрема, через вільний вибір видів, форм і темпу здобуття освіти, закладів освіти і запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін та рівня їх складності, методів і засобів навчання;
справедливе та об’єктивне оцінювання результатів навчання;
відзначення успіхів у своїй діяльності;
свободу творчої, спортивної, оздоровчої, культурної, просвітницької, наукової і науково-технічної діяльності тощо;
безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці;
захист під час освітнього процесу від приниження честі та гідності, будь-яких форм насильства та експлуатації, булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю здобувача освіти;
{Абзац десятий частини першої статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг як особа, яка постраждала від булінгу (цькування), стала його свідком або вчинила булінг (цькування);
{Частину першу статті 53 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
користування бібліотекою, навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою інфраструктурою закладу освіти та послугами його структурних підрозділів у порядку, встановленому закладом освіти відповідно до спеціальних законів;
доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій, що використовуються в освітньому процесі та науковій діяльності;
забезпечення стипендіями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
трудову діяльність у позанавчальний час;
збереження місця навчання на період проходження військової служби за призовом та/або під час мобілізації, на особливий період;
особисту або через своїх законних представників участь у громадському самоврядуванні та управлінні закладом освіти;
інші необхідні умови для здобуття освіти, у тому числі для осіб з особливими освітніми потребами та із соціально незахищених верств населення.
2. На час виробничого навчання і практики здобувачам освіти забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до освітніх програм і угод між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями, що надають місця для проходження виробничого навчання і практики. Під час проходження виробничого навчання і практики забороняється використовувати працю здобувачів освіти для цілей, не передбачених освітньою програмою.
3. Здобувачі освіти зобов’язані:
виконувати вимоги освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності), дотримуючись принципу академічної доброчесності, та досягти результатів навчання, передбачених стандартом освіти для відповідного рівня освіти;
поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватися етичних норм;
відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров’я, здоров’я оточуючих, довкілля;
дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за його наявності);
повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком яких вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.
{Частину третю статті 53 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
4. Здобувачі освіти мають також інші права та обов’язки, передбачені законодавством та установчими документами закладу освіти.
5. Залучення здобувачів освіти під час освітнього процесу до виконання робіт чи до участі у заходах, не пов’язаних з реалізацією освітньої програми, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.
Стаття 54. Права та обов’язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу
1. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право на:
академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі;
розроблення та впровадження авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій, методів і засобів, насамперед методик компетентнісного навчання;
користування бібліотекою, навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою інфраструктурою закладу освіти та послугами його структурних підрозділів у порядку, встановленому закладом освіти відповідно до спеціальних законів;
підвищення кваліфікації, перепідготовку;
вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб’єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних працівників;
доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій, що використовуються в освітньому процесі та науковій діяльності;
відзначення успіхів у своїй професійній діяльності;
справедливе та об’єктивне оцінювання своєї професійної діяльності;
захист професійної честі та гідності;
індивідуальну освітню (наукову, творчу, мистецьку та іншу) діяльність за межами закладу освіти;
творчу відпустку строком до одного року не більше одного разу на 10 років із зарахуванням до стажу роботи;
забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва;
забезпечення службовим житлом з усіма комунальними зручностями у порядку, передбаченому законодавством;
безпечні і нешкідливі умови праці;
подовжену оплачувану відпустку;
участь у громадському самоврядуванні закладу освіти;
участь у роботі колегіальних органів управління закладу освіти;
захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю.
{Частину першу статті 54 доповнено абзацом двадцятим згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
2. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов’язані:
постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність;
виконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання;
сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров’я;
дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності;
дотримуватися педагогічної етики;
поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу;
настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;
формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;
виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища;
формувати у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам;
додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов’язки;
повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).
{Частину другу статті 54 доповнено абзацом чотирнадцятим згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
3. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають також інші права та обов’язки, передбачені законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.
4. Права та обов’язки інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, визначаються законодавством, відповідними договорами та/або установчими документами закладу освіти.
5. Відволікання педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників від виконання професійних обов’язків не допускається, крім випадків, передбачених законодавством.
6. Особи, винні в порушенні цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.
Стаття 55. Права та обов’язки батьків здобувачів освіти
1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьки мають рівні права та обов’язки щодо освіти і розвитку дитини.
2. Батьки здобувачів освіти мають право:
захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти;
звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти;
обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти;
брати участь у громадському самоврядуванні закладу освіти, зокрема обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладу освіти;
завчасно отримувати інформацію про всі заплановані у закладі освіти та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти та надавати згоду на участь у них дитини;
брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану;
отримувати інформацію про діяльність закладу освіти, у тому числі щодо надання соціальних та психолого-педагогічних послуг особам, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування), про результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є) і результати оцінювання якості освіти у закладі освіти та його освітньої діяльності;
{Абзац восьмий частини другої статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу;
{Частину другу статті 55 доповнено абзацом дев’ятим згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.
{Частину другу статті 55 доповнено абзацом десятим згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
3. Батьки здобувачів освіти зобов’язані:
виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля;
сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання;
поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;
дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя;
формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану;
настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;
формувати у дітей усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;
виховувати у дитини повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України;
дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності);
сприяти керівництву закладу освіти у проведенні розслідування щодо випадків булінгу (цькування);
{Частину третю статті 55 доповнено абзацом одинадцятим згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.
{Частину третю статті 55 доповнено абзацом дванадцятим згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
4. Держава надає батькам здобувачів освіти допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають поважати право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань, а суб’єкти освітньої діяльності мають враховувати відповідні переконання під час організації та реалізації освітнього процесу, що не повинно порушувати права, свободи та законні інтереси інших учасників освітнього процесу.
5. Інші права та обов’язки батьків здобувачів освіти можуть встановлюватися законодавством, установчими документами закладу освіти і договором про надання освітніх послуг (за наявності).
Стаття 56. Державні гарантії здобувачам освіти
1. Особи, які здобувають повну загальну середню освіту в закладах освіти не за місцем проживання, на період навчання забезпечуються гуртожитками та/або підвезенням.
2. Органи місцевого самоврядування забезпечують пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому у визначених ними порядку та розмірах за рахунок видатків відповідних місцевих бюджетів.
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, у підпорядкуванні яких перебувають державні і комунальні заклади освіти, забезпечують безоплатним гарячим харчуванням:
дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах (групах), дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», які навчаються в закладах дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) чи фахової передвищої освіти;
осіб інших категорій, визначених законодавством та/або рішенням органу місцевого самоврядування.
4. Особи, які здобувають освіту в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, на період навчання забезпечуються гуртожитками, стипендіями, спеціальним одягом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
5. Особи, які здобувають освіту в закладах фахової передвищої та вищої освіти, на період навчання забезпечуються гуртожитками та мають право на отримання стипендії у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
6. Особам, які навчаються, держава гарантує право на додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законом для осіб, які поєднують роботу з навчанням.
7. З метою здобуття освіти здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти можуть забезпечуватися відповідно до законодавства фінансовою державною підтримкою, пільговим кредитуванням, гарантіями для отримання кредитів, частковою компенсацією відсоткових ставок за кредитами тощо.
Стаття 57. Державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам
1. Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам:
належні умови праці та медичне обслуговування;
оплату підвищення кваліфікації;
правовий, соціальний, професійний захист;
диференціацію посадових окладів (ставок заробітної плати) відповідно до кваліфікаційних категорій, встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, надбавок за почесні звання, доплат за наукові ступені та вчені звання;
виплату педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов’язків;
виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;
надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла або надання службового житла у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України;
інші гарантії, визначені законом України.
2. У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов’язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
3. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в таких населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Зазначені пільги надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Зазначені працівники мають право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи чи організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи чи організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.
Дія абзацу другого цієї частини не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) або земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону.
4. За особливі трудові заслуги педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть бути нагороджені державними нагородами, представлені до присудження державних премій України, відзначені знаками, грамотами, іншими видами морального та матеріального заохочення.
Розділ VII
ОСВІТА, ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ТА ОПЛАТА ПРАЦІ ПЕДАГОГІЧНИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Стаття 58. Вимоги до освіти та професійної кваліфікації педагогічного працівника закладу освіти
1. Педагогічну діяльність у закладах освіти здійснюють особи, які працюють на посадах педагогічних працівників.
2. На посади педагогічних працівників приймаються особи, фізичний і психічний стан яких дозволяє здійснювати педагогічну діяльність та які мають освітню та/або професійну кваліфікацію, що відповідає встановленим законодавством, зокрема професійним стандартом (за наявності), кваліфікаційним вимогам до відповідних посад педагогічних працівників.
3. Особам, які здобули вищу, фахову передвищу чи професійну (професійно-технічну) освіту за педагогічною спеціальністю (педагогічну освіту), відповідний заклад освіти присвоює професійну кваліфікацію педагогічного працівника. Педагогічна освіта передбачає підготовку особи, результатом якої є набуття компетентностей зі спеціальності (предметної спеціальності, спеціалізації), педагогіки, психології, у тому числі шляхом проходження педагогічної практики, необхідних для забезпечення процесу навчання, виховання і розвитку особистості, у тому числі осіб з особливими освітніми потребами, моніторингу педагогічної діяльності та аналізу педагогічного досвіду, проведення освітніх вимірювань, застосування освітніх технологій і методів навчання, ефективних способів взаємодії всіх учасників освітнього процесу.
4. Особам, які здобули у закладі освіти вищу, фахову передвищу чи професійну (професійно-технічну) освіту за іншою спеціальністю, цей заклад може присвоїти професійну кваліфікацію педагогічного працівника у разі, якщо це передбачено відповідною освітньою програмою.
5. Особи, які здобули вищу, фахову передвищу чи професійну (професійно-технічну) освіту за іншою спеціальністю та яким не було присвоєно професійну кваліфікацію педагогічного працівника, можуть бути призначені на посаду педагогічного працівника строком на один рік.
Особи можуть продовжити працювати на відповідних посадах педагогічних працівників системи дошкільної, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти після їх успішної атестації у порядку, визначеному законодавством.
Особам, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти, професійна кваліфікація педагогічного працівника може бути присвоєна закладом вищої чи післядипломної освіти або відповідним кваліфікаційним центром після одного року роботи на посадах педагогічних працівників, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти, за умови успішного складення кваліфікаційного іспиту відповідно до кваліфікаційних вимог до педагогічного працівника чи відповідного професійного стандарту (за наявності).
Стаття 59. Професійний розвиток та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників
1. Професійний розвиток педагогічних і науково-педагогічних працівників передбачає постійну самоосвіту, участь у програмах підвищення кваліфікації та будь-які інші види і форми професійного зростання. Заклади освіти, в яких працюють педагогічні та науково-педагогічні працівники, сприяють їхньому професійному розвитку та підвищенню кваліфікації.
2. Підвищення кваліфікації може здійснюватися за різними видами (навчання за освітньою програмою, стажування, участь у сертифікаційних програмах, тренінгах, семінарах, семінарах-практикумах, семінарах-нарадах, семінарах-тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо) та у різних формах (інституційна, дуальна, на робочому місці (на виробництві) тощо).
Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право підвищувати кваліфікацію у закладах освіти, що мають ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за акредитованою освітньою програмою. Результати підвищення кваліфікації у таких закладах освіти не потребують окремого визнання і підтвердження.
Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право підвищувати кваліфікацію в інших суб’єктів освітньої діяльності, фізичних та юридичних осіб. Результати підвищення кваліфікації педагогічного (науково-педагогічного) працівника у таких суб’єктів визнаються окремим рішенням педагогічної (вченої) ради. Умови і порядок визнання результатів підвищення кваліфікації у таких суб’єктів визначаються відповідно до частини шостої цієї статті.
{Абзац третій частини другої статті 59 набирає чинності з 1 січня 2018 року — див. пункт 1 розділу XII}
Вид, форму та суб’єкта підвищення кваліфікації обирає педагогічний (науково-педагогічний) працівник.
3. Педагогічна (вчена) рада закладу освіти на основі пропозицій педагогічних (науково-педагогічних) працівників затверджує щорічний план підвищення кваліфікації педагогічних (науково-педагогічних) працівників (з відривом чи без відриву від освітнього процесу).
4. Підвищення кваліфікації є необхідною умовою атестації педагогічного працівника та враховується під час обрання за конкурсом на посаду науково-педагогічного працівника.
5. Загальна кількість годин, відведена на підвищення кваліфікації педагогічного (науково-педагогічного) працівника, що оплачується за кошти відповідних бюджетів, визначається законодавством.
Кошти на підвищення кваліфікації педагогічних (науково-педагогічних) працівників отримує заклад освіти, який розподіляє їх за рішенням педагогічної (вченої) ради закладу освіти.
Підвищення кваліфікації педагогічного (науково-педагогічного) працівника може фінансуватися засновником закладу освіти, закладом освіти, в якому він працює, педагогічним (науково-педагогічним) працівником, а також іншими фізичними та юридичними особами.
На час підвищення кваліфікації з відривом від освітнього процесу в обсязі, визначеному законодавством, за педагогічним (науково-педагогічним) працівником зберігається місце роботи (посада) із збереженням середньої заробітної плати.
6. Порядок підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, включаючи порядок оплати, умови і порядок визнання результатів підвищення кваліфікації, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 60. Робочий час педагогічних і науково-педагогічних працівників
1. Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором.
2. Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи.
3. Конкретний перелік та обсяг видів робіт педагогічного і науково-педагогічного працівника встановлюються трудовим договором відповідно до законодавства.
4. Норми педагогічного (навчального) навантаження педагогічних (науково-педагогічних) працівників на одну ставку встановлюються спеціальними законами.
5. Засновник або уповноважений ним орган, керівники закладів освіти та їх структурних підрозділів не мають права вимагати від педагогічних і науково-педагогічних працівників виконання роботи, не передбаченої трудовим договором.
Стаття 61. Оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників
1. Оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів, коштів засновників, власних надходжень закладів освіти, грантів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
2. Посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
{Абзац перший частини другої статті 61 набирає чинності з 1 січня 2018 року та реалізується відповідно до підпункту 1 пункту 6 розділу XII — див. пункт 1 розділу XII}
Посадовий оклад педагогічного працівника кожної наступної кваліфікаційної категорії підвищується не менше ніж на 10 відсотків.
Найменший посадовий оклад науково-педагогічного працівника встановлюється на 25 відсотків вище від посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії.
{Абзац третій частини другої статті 61 набирає чинності з 1 січня 2018 року та реалізується відповідно до підпункту 1 пункту 6 розділу XII — див. пункт 1 розділу XII}
Кожний наступний посадовий оклад науково-педагогічного працівника підвищується не менше ніж на 10 відсотків від попереднього.
Схеми посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічних і науково-педагогічних працівників державних і комунальних закладів освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням норм цього Закону.
Засновник приватного закладу освіти має право встановлювати інші, ніж передбачено цим Законом, розмір і умови оплати праці, винагороди та допомоги для педагогічних і науково-педагогічних працівників. Отримані приватним закладом освіти публічні кошти розподіляються у порядку, визначеному законодавством для державних і комунальних закладів освіти.
3. Науково-педагогічним, науковим та педагогічним працівникам закладів освіти встановлюються доплати за наукові ступені та вчені звання відповідно до закону.
4. Педагогічним і науково-педагогічним працівникам встановлюються щомісячні надбавки за вислугу років у розмірах:
понад три роки — 10 відсотків;
понад 10 років — 20 відсотків;
понад 20 років — 30 відсотків посадового окладу.
5. Педагогічний працівник, який пройшов сертифікацію, отримує щомісячну доплату в розмірі 20 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати) пропорційно до обсягу педагогічного навантаження протягом строку дії сертифіката.
{Частина п’ята статті 61 набирає чинності з 1 січня 2019 року — див. пункт 1 розділу XII}
6. Заклад освіти має право за рахунок власних надходжень та інших джерел, не заборонених законодавством, встановлювати педагогічним і науково-педагогічним працівникам доплати, надбавки, премії та інші види заохочень.
7. Керівник закладу освіти відповідно до законодавства, установчих документів та колективного договору має право встановлювати педагогічним і науково-педагогічним працівникам доплати, надбавки, премії за використання в освітньому процесі іноземних мов, сучасних технологій, реалізацію інноваційних проектів тощо.
8. Педагогічним і науково-педагогічним працівникам за рахунок власних надходжень закладів освіти може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови надання такої допомоги визначаються установчими документами закладів освіти або колективним договором.
Розділ VIII
УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЬ У СФЕРІ ОСВІТИ
Стаття 62. Органи управління у сфері освіти
1. До органів управління у сфері освіти належать:
центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки;
центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти;
постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти;
державні органи, яким підпорядковані заклади освіти;
Верховна Рада Автономної Республіки Крим;
Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
органи місцевого самоврядування.
Стаття 63. Повноваження Кабінету Міністрів України
вживає заходів щодо забезпечення конституційного права кожної особи на освіту;
забезпечує проведення державної політики у сфері освіти;
затверджує стратегію розвитку освіти України;
розробляє, затверджує та виконує державні цільові програми у сфері освіти;
здійснює повноваження засновника державних закладів освіти або доручає їх здійснення уповноваженому ним органу;
забезпечує рівні умови розвитку закладів освіти всіх форм власності;
визначає порядок формування і розподілу освітніх субвенцій між бюджетами відповідно до цього Закону та з урахуванням статті 94 Бюджетного кодексу України;
визначає порядок розподілу державного фінансування професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти;
затверджує державні пріоритети з підготовки фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;
затверджує перелік галузей знань та спеціальностей для підготовки фахівців вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти;
затверджує перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів освіти;
затверджує ліцензійні умови провадження освітньої діяльності;
затверджує індикатори оцінки стану освіти в Україні та регіонах;
визначає органи ліцензування закладів дошкільної та загальної середньої освіти;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Стаття 64. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки
1. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки:
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки;
розробляє стратегію розвитку освіти України, інші стратегічні документи, державні цільові програми у сфері освіти і науки та бере участь у їх реалізації;
здійснює нормативно-правове забезпечення функціонування системи освіти в межах повноважень, визначених законом;
організовує збір та обробку освітньої статистики, здійснює її аналіз та прогнозує розвиток системи освіти;
затверджує порядок, види та форми проведення моніторингу якості освіти;
забезпечує функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти та інших державних інформаційних систем освіти;
затверджує стандарти освіти та оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті;
з урахуванням пропозицій центрального органу виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, розробляє та затверджує план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти, порядок реагування на випадки булінгу (цькування), порядок застосування заходів виховного впливу;
{Частину першу статті 64 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
узагальнює та оприлюднює інформацію про випадки булінгу (цькування) в закладах освіти;
{Частину першу статті 64 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
здійснює міжнародне співробітництво у сфері освіти і науки;
затверджує порядок визнання здобутих в іноземних закладах освіти документів про освіту;
затверджує форму і зміст документів про освіту державного зразка;
формує пропозиції про обсяг освітніх субвенцій, державного фінансування середньої, професійної, вищої освіти та стипендійного фонду;
розподіляє освітні субвенції та державне фінансування середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері його управління;
надає методичні рекомендації щодо освітньої діяльності та управління закладами освіти;
за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про державні пріоритети з підготовки фахівців, педагогічних, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;
розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти;
розробляє ліцензійні умови провадження освітньої діяльності та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України;
здійснює ліцензування освітньої діяльності закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти, а також перевірку дотримання ними ліцензійних умов;
формує та забезпечує функціонування системи сертифікації педагогічних працівників, забезпечує умови для підвищення їх кваліфікації, затверджує положення про акредитацію центрів сертифікації педагогічних працівників;
забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти;
затверджує порядок проведення інституційного аудиту закладу освіти;
затверджує типові освітні програми;
затверджує порядок проведення акредитації освітніх програм, інших заходів щодо здійснення контролю якості освіти, визначених законами України;
за дорученням і в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, здійснює повноваження засновника щодо державних закладів освіти;
затверджує положення про власні постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи;
здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією, цим Законом та іншими законами України.
2. Акти центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими до виконання державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать заклади освіти, а також закладами освіти незалежно від форми власності.
Стаття 65. Повноваження державних органів, до сфери управління яких належать заклади освіти
1. Державні органи, до сфери управління яких належать заклади освіти:
беруть участь у реалізації освітньої політики;
беруть участь у розробленні умов прийому до закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти;
розподіляють державне фінансування та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері їх управління;
здійснюють аналіз, моніторинг якості освітньої діяльності закладів освіти, що перебувають у сфері їх управління;
беруть участь у формуванні стандартів освіти;
сприяють розробленню плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти;
{Частину першу статті 65 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
за дорученням і в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, здійснюють повноваження засновника щодо державних закладів освіти, що перебувають у їхньому підпорядкуванні;
здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Стаття 66. Повноваження органів місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим
1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні ради, Київська та Севастопольська міські ради:
відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності повної загальної середньої освіти та професійної (професійно-технічної) освіти;
планують та забезпечують розвиток мережі закладів профільної середньої, професійної (професійно-технічної) та позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти, закладів післядипломної освіти, спеціальних закладів освіти для осіб з особливими освітніми потребами, науково-методичних та навчально-методичних установ;
мають право засновувати заклади освіти, у тому числі для осіб з особливими освітніми потребами, а також реорганізовувати та ліквідовувати їх;
забезпечують гуртожитками та/або перевезенням здобувачів профільної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, які навчаються не за місцем проживання (у разі потреби — транспортними засобами, пристосованими для перевезення осіб, які пересуваються на кріслах колісних);
оприлюднюють офіційну звітність про всі отримані та використані кошти, а також перелік і вартість товарів, робіт, послуг, спрямованих на потреби кожного із заснованих ними закладів освіти, та інші видатки у сфері освіти;
забезпечують рівні умови для розвитку закладів освіти всіх форм власності;
сприяють розробленню плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти;
{Частину першу статті 66 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
здійснюють інші повноваження у сфері освіти, передбачені законом.
2. Районні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад:
відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності дошкільної, початкової та базової середньої освіти, позашкільної освіти;
планують та забезпечують розвиток мережі закладів дошкільної, початкової та базової середньої освіти, позашкільної освіти;
планують та забезпечують розвиток мережі закладів профільної середньої освіти академічного спрямування (міські ради міст з населенням більше 50 тисяч — самостійно; міські ради міст з населенням менше 50 тисяч — за погодженням з обласною радою);
мають право засновувати заклади освіти, реорганізовувати і ліквідовувати їх;
закріплюють за закладами початкової та базової середньої освіти територію обслуговування (крім випадків, встановлених спеціальними законами);
забезпечують доступність дошкільної та середньої освіти для всіх громадян, які проживають на відповідній території, та вживають заходів для забезпечення потреби у дошкільній та позашкільній освіті;
забезпечують та фінансують підвезення учнів і педагогічних працівників до закладів початкової та базової середньої освіти і у зворотному напрямку (у разі потреби — транспортними засобами, пристосованими для перевезення осіб, які пересуваються на кріслах колісних);
ведуть облік дітей дошкільного та шкільного віку у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;
оприлюднюють офіційну звітність про всі отримані та використані кошти, а також перелік і вартість товарів, робіт, послуг, спрямованих на потреби кожного із заснованих ними закладів освіти, та інші видатки у сфері освіти;
забезпечують рівні умови розвитку закладів освіти всіх форм власності;
сприяють розробці плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти;
{Частину другу статті 66 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
здійснюють інші повноваження у сфері освіти, передбачені законом.
відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності дошкільної та початкової освіти;
мають право засновувати заклади освіти, реорганізовувати і ліквідовувати їх, забезпечують їх діяльність та розвиток;
оприлюднюють офіційну звітність про всі отримані та використані кошти, а також перелік і вартість товарів, робіт, послуг, спрямованих на потреби кожного із заснованих ними закладів освіти, та інші видатки у сфері освіти;
здійснюють інші повноваження у сфері освіти, передбачені законом.
Стаття 67. Повноваження органів із забезпечення якості освіти
1. Органами із забезпечення якості освіти є:
центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти;
постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти — Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи:
проводять інституційний аудит закладів освіти;
надають рекомендації закладам освіти (крім закладів вищої освіти) щодо організації та функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти;
за результатами експертизи затверджують освітні програми дошкільної та загальної середньої освіти (крім типових і тих, що розроблені на основі типових);
проводять моніторинг якості освітньої діяльності та якості освіти у порядку, визначеному законодавством;
акредитують громадські фахові об’єднання та інших юридичних осіб, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності закладів освіти (крім закладів вищої освіти), ведуть їх реєстр;
у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють державний нагляд (контроль) за закладами освіти щодо дотримання ними законодавства;
за дорученням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки здійснюють контроль за дотриманням вимог щодо організації зовнішнього незалежного оцінювання;
здійснюють інші повноваження, визначені законом.
3. Повноваження постійно діючого колегіального органу у сфері забезпечення якості вищої освіти визначаються спеціальним законом.
Стаття 68. Відкритість органів управління у сфері освіти
1. Органи управління у сфері освіти зобов’язані оприлюднювати всю публічну інформацію відповідно до вимог законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про відкритість використання публічних коштів».
2. Органи управління у сфері освіти забезпечують обов’язкове громадське обговорення проектів нормативно-правових актів, що стосуються системи освіти, та участь представників громадськості у підготовці та прийнятті цих документів.
Стаття 69. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти
1. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в цій сфері та спрямований на забезпечення інтересів суспільства щодо належної якості освіти та освітньої діяльності.
2. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальними органами.
3. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом та іншими законами України.
4. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи проводять інституційний аудит закладів освіти відповідно до цього Закону і позапланові перевірки у порядку, передбаченому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Стаття 70. Громадське самоврядування та державно-громадське управління у сфері освіти
1. Громадське самоврядування у сфері освіти — це право учасників освітнього процесу та громадських об’єднань, інших інститутів громадянського суспільства, установчими документами яких передбачена діяльність у сфері освіти та/або соціального захисту осіб з особливими освітніми потребами, вирішувати питання у сфері освіти як безпосередньо, так і через органи громадського самоврядування, брати участь в управлінні закладом освіти, місцевими і державними справами у сфері освіти з питань, що належать до їх компетенції.
2. Громадське самоврядування у сфері освіти реалізується:
у закладі освіти відповідно до статті 28 цього Закону;
на місцевому (територіальному) рівні;
на національному (всеукраїнському) рівні.
3. Органи громадського самоврядування у сфері освіти створюються:
у закладі освіти — за ініціативою учасників освітнього процесу;
на місцевому (територіальному) рівні — за ініціативою фізичних осіб та/або громадських об’єднань, інших інститутів громадянського суспільства, установчими документами яких передбачена діяльність у сфері освіти та/або соціального захисту осіб з особливими освітніми потребами відповідно до законодавства;
на національному (всеукраїнському) рівні — за ініціативою громадських об’єднань, інших інститутів громадянського суспільства, установчими документами яких передбачена діяльність у сфері освіти та/або соціального захисту осіб з особливими освітніми потребами відповідно до законодавства.
Органами громадського самоврядування у сфері освіти є:
органи громадського самоврядування закладу освіти;
конференції (форуми, з’їзди) учасників освітнього процесу, закладів освіти, їх об’єднань, що скликаються на території відповідного населеного пункту, об’єднаної територіальної громади, району, області, Автономної Республіки Крим, держави;
Всеукраїнський з’їзд учасників освітнього процесу та їх об’єднань, що скликається у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
На Всеукраїнському з’їзді учасників освітнього процесу та їх об’єднань схвалюється стратегія розвитку освіти України на відповідний період та вирішуються інші питання, передбачені спеціальними законами.
4. Органи громадського самоврядування мають права (повноваження), визначені спеціальними законами та/або установчими документами закладів освіти, та можуть здійснювати інші права, не заборонені законом.
5. Державно-громадське управління у сфері освіти — це взаємодія органів державної влади, органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями, іншими інститутами громадянського суспільства з метою прийняття ефективних управлінських рішень та задоволення суспільних інтересів у сфері освіти.
6. Для забезпечення державно-громадського управління у сфері освіти можуть утворюватися репрезентативні громадські об’єднання та інші інститути громадянського суспільства, що представляють, у тому числі:
педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників;
об’єднання зазначених категорій осіб.
7. Органи державно-громадського управління у сфері освіти утворюються за рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування у формі робочих груп, дорадчих, громадських, експертних та інших органів.
Органи державно-громадського управління у сфері освіти мають повноваження, передбачені актами про їх утворення.
8. Громадське самоврядування та державно-громадське управління у сфері освіти здійснюються на принципах:
пріоритету прав і свобод людини і громадянина;
взаємної поваги та партнерства;
репрезентативності органів громадського самоврядування, громадських об’єднань та інших інститутів громадянського суспільства і правоможності їх представників;
обов’язковості розгляду пропозицій сторін;
пріоритету узгоджувальних процедур;
прозорості, відкритості та гласності;
обов’язковості дотримання досягнутих домовленостей;
взаємної відповідальності сторін.
Стаття 71. Громадський нагляд (контроль) у сфері освіти
1. Громадський нагляд (контроль) у системі освіти здійснюється суб’єктами громадського нагляду (контролю) — громадськими об’єднаннями та іншими інститутами громадянського суспільства, установчими документами яких передбачено діяльність у сфері освіти та/або соціального захисту осіб з інвалідністю, професійними об’єднаннями педагогічних і науково-педагогічних працівників, об’єднаннями здобувачів освіти, об’єднаннями батьківських комітетів та органами, до яких вони делегують своїх представників.
2. Суб’єкти громадського нагляду (контролю) мають право:
1) ініціювати і брати участь у дослідженнях з питань освіти та оприлюднювати результати таких досліджень;
2) проводити моніторинг та оприлюднювати результати, зокрема, щодо:
якості результатів навчання, у тому числі моніторинг державної підсумкової атестації, екзаменів та інших форм оцінки результатів навчання;
якості підручників та інших навчальних матеріалів;
розподілу витрат на освіту та цільового використання коштів з державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством;
випадків булінгу (цькування) в закладах освіти та заходів реагування на такі випадки, вжитих керівництвом закладу освіти або його засновником;
{Пункт 2 частини другої статті 71 доповнено абзацом п’ятим згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
3) брати участь у громадському обговоренні, громадських консультаціях та проводити громадську експертизу, у тому числі підручників (їх проектів), відповідно до законодавства;
4) здійснювати інші заходи у сфері освіти відповідно до законодавства та реалізовувати інші права, не заборонені законом.
3. Безпосередньо в закладі освіти громадський нагляд (контроль) може проводитися виключно з дозволу керівника закладу освіти, крім випадків, встановлених законодавством.
1. Освітня статистика включає:
статистичні дані центрального органу виконавчої влади у сфері статистики про систему освіти і ринок праці;
статистичні дані, отримані шляхом оброблення деперсоналізованої інформації про здобувачів освіти;
статистичну інформацію, отриману за результатами моніторингових досліджень якості освіти;
статистичні показники, що відображають стан системи освіти.
2. Центральний орган виконавчої влади у сфері статистики здійснює збір первинної статистичної інформації у сфері освіти та її оброблення. Перелік показників, порядок збору та методика оброблення статистичної інформації у сфері освіти погоджуються з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
3. Деперсоналізовані статистичні дані розміщуються в мережі Інтернет для вільного доступу у форматі, зручному для копіювання та оброблення.
Стаття 73. Інститут освітнього омбудсмена
1. З метою забезпечення належних умов для реалізації права особи на освіту в системі освіти діє освітній омбудсмен. Освітній омбудсмен у своїй діяльності керується Конституцієюта законами України, а також положенням про освітнього омбудсмена, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
2. Освітній омбудсмен є посадовою особою, на яку Кабінетом Міністрів України покладається виконання завдань щодо захисту прав у сфері освіти.
3. Освітній омбудсмен призначається на посаду Кабінетом Міністрів України строком на п’ять років без права повторного призначення.
4. Освітній омбудсмен відповідно до покладених на нього завдань має право:
розглядати скарги та перевіряти факти, викладені у скаргах, поданих здобувачами освіти, їхніми батьками, законними представниками, а також педагогічними, науково-педагогічними і науковими працівниками;
отримувати від закладів освіти та органів управління освітою інформацію, необхідну для виконання своїх функцій, у тому числі інформацію з обмеженим доступом;
здійснювати перевірку заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти, повноту та своєчасність заходів реагування на такі випадки з боку педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, керівництва та засновника закладу освіти;
{Частину четверту статті 73 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
аналізувати заходи для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування);
{Частину четверту статті 73 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2657-VIII від 18.12.2018}
за результатами проведених перевірок приймати рішення щодо обґрунтованості чи необґрунтованості скарги і на його основі надавати рекомендації закладам освіти та органам управління освітою, повідомляти правоохоронні органи щодо виявлених фактів порушення законодавства;
безперешкодно у встановленому законом порядку відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади освіти всіх рівнів незалежно від форми власності, а також брати участь в установленому порядку у засіданнях державних органів з питань, що належать до його компетенції;
звертатися до органів державної влади, правоохоронних органів щодо виявлених фактів порушення права людини на освіту та законодавства у сфері освіти;
надавати консультації здобувачам освіти, їхнім батькам, законним представникам, а також особам, які навчають;
представляти інтереси особи у суді.
5. Забезпечення діяльності освітнього омбудсмена здійснює служба освітнього омбудсмена, порядок діяльності якої визначається положенням про освітнього омбудсмена.
6. Порядок та умови звернення до освітнього омбудсмена затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Розділ IX
ІНФРАСТРУКТУРА ОСВІТИ
Стаття 74. Єдина державна електронна база з питань освіти
1. У системі освіти діє Єдина державна електронна база з питань освіти — автоматизована система, функціями якої є збір, верифікація, оброблення, зберігання та захист інформації про систему освіти.
2. Обов’язковими складовими Єдиної державної електронної бази з питань освіти є Реєстр суб’єктів освітньої діяльності, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання та Реєстр студентських (учнівських) квитків. Перелік та обсяг відомостей, що містять реєстри, та порядок їх ведення встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
3. Уся інформація, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, крім персональних даних та інформації з обмеженим доступом, є доступною у форматі відкритих даних, у тому числі з урахуванням потреб осіб з порушенням зору. Особа має повний доступ до всіх відомостей про себе, внесених до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
4. Безоплатний і вільний доступ осіб до інформації, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здійснюється через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
5. Розпорядником Єдиної державної електронної бази з питань освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
6. Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Стаття 75. Наукове і методичне забезпечення освіти
1. Наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук України, органи із забезпечення якості освіти, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші науково-методичні та методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими об’єднаннями, у тому числі фаховими організаціями (професійними асоціаціями), об’єднаннями роботодавців, незалежними установами оцінювання та забезпечення якості освіти, які можуть:
1) розробляти пропозиції про засади освітньої політики, прогнози, інформаційно-аналітичні матеріали, рекомендації щодо гуманітарного розвитку держави та вдосконалення освітньої сфери;
2) брати участь у науково-методичному забезпеченні оцінювання і моніторингу якості освіти, зокрема за міжнародними програмами;
3) здійснювати соціологічні дослідження суспільного сприйняття освітньої політики;
4) організовувати видання підручників (посібників), у тому числі електронних;
5) реалізовувати інші функції, передбачені законодавством та їх установчими документами.
2. Національна академія педагогічних наук України є самоврядною науковою організацією у сфері освіти, заснованою на державній власності, яка:
1) здійснює фундаментальні і прикладні наукові дослідження та інноваційні розробки у сфері освіти, педагогіки та психології, бере участь у створенні наукових основ розвитку освіти з урахуванням науково-технічного та соціально-економічного прогресу суспільства, національно-культурних традицій, а також світових тенденцій розвитку та досвіду іноземних країн;
2) надає наукову, методичну, консультативну підтримку відповідним органам державної влади з метою виконання завдань, визначених державними пріоритетами у сфері освіти;
3) залучається до проведення незалежної наукової експертизи:
проектів прогнозних та програмних документів, інших документів стратегічного планування, проектів законів, державних рішень і програм, освітніх інновацій, надає висновки, які є обов’язковими для розгляду органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час прийняття відповідних рішень;
навчальної та методичної літератури (крім літератури для вищої освіти), за результатами якої надає висновки (рекомендації) щодо доцільності її використання в освітньому процесі, які є обов’язковими для розгляду органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час прийняття відповідних рішень;
4) бере участь у розробленні методів навчання, стандартів освіти, типових освітніх програм, підручників;
5) здійснює розроблення та експериментальну перевірку інноваційних моделей освіти;
6) провадить організаційні, координаційні та науково-методичні заходи щодо забезпечення практичної психології в освіті та соціальної педагогіки;
7) здійснює психологічну експертизу стандартів освіти, типових освітніх програм, підручників, методичних матеріалів тощо;
8) провадить освітню діяльність з підготовки і підвищення кваліфікації керівних, педагогічних і науково-педагогічних працівників освіти, пов’язану із здійсненням освітньої політики;
9) здійснює іншу діяльність, пов’язану з науковим та методичним забезпеченням освіти, визначену законодавством та установчими документами Національної академії педагогічних наук України.
3. Особливості розроблення та затвердження наукового і методичного забезпечення освіти для окремих рівнів освіти можуть визначатися спеціальними законами.
4. Наукове і методичне забезпечення освіти, створене за кошти державного та/або місцевих бюджетів, а також висновки за результатами незалежної наукової експертизи розміщуються у вільному доступі на офіційному веб-сайті розробника.
5. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки забезпечує створення та функціонування спеціального інформаційного ресурсу в мережі Інтернет, на якому у вільному доступі в повному обсязі розміщуються безкоштовні електронні версії підручників або електронні підручники для здобуття повної загальної середньої освіти.
Стаття 76. Психологічна служба та соціально-педагогічний патронаж у системі освіти
1. У системі освіти діє психологічна служба, положення про яку затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки. Психологічне забезпечення освітнього процесу в закладах освіти здійснюють практичні психологи.
2. Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім’ї і суспільства у вихованні здобувачів освіти, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує профілактику та запобігання булінгу (цькуванню), надання консультативної допомоги батькам, психологічного супроводу здобувачів освіти, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування). Соціально-педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами.
{Частина друга статті 76 в редакції Закону № 2657-VIII від 18.12.2018}
3. За своїм статусом практичні психологи та соціальні педагоги закладів освіти належать до педагогічних працівників.
Стаття 77. Організація медичного обслуговування в системі освіти
1. Організація медичного обслуговування в системі освіти забезпечується відповідно до джерел фінансування закладів освіти кожного рівня освіти, визначених законодавством, здійснюється закладами центрального органу виконавчої влади, що здійснює формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, та іншими закладами охорони здоров’я відповідно до законодавства.
Розділ X
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ОСВІТИ
Стаття 78. Фінансування системи освіти
1. Держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством.
2. Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
3. Державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
4. Держава створює умови для забезпечення фінансування здобуття особами освіти в обсязі, необхідному для досягнення результатів навчання, передбачених стандартами освіти, та виконання закладами освіти державної та комунальної форм власності ліцензійних умов.
5. Фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Держава може сприяти розвитку дошкільної та позашкільної освіти шляхом надання відповідних освітніх субвенцій.
6. Фінансування здобуття повної загальної середньої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі шляхом надання освітніх субвенцій місцевим бюджетам, коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Порядок розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами визначається згідно з формулою, в основі якої лежить кількість здобувачів освіти, які навчаються на відповідній території, з урахуванням таких факторів:
категорія території, на якій розташований заклад освіти;
наявність здобувачів освіти з особливими освітніми потребами;
особливості навчання здобувачів освіти з національних меншин;
необхідність підвезення здобувачів освіти до закладу освіти та у зворотньому напрямку;
7. Фінансування професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі шляхом надання відповідних освітніх субвенцій, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Витрати, що покриваються за рахунок відповідних освітніх субвенцій, визначаються спеціальним законом.
8. Фінансування вищої і післядипломної освіти здійснюється за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників в обсязі, визначеному законодавством, здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів.
Обсяг коштів, що додатково виділяються з державного бюджету на підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників державних закладів освіти, не може бути меншим 2 відсотків фонду заробітної плати цих працівників.
Обсяг коштів, що додатково виділяються з державного бюджету на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, заробітна плата яких виплачується за рахунок освітньої субвенції, не може бути меншим 2 відсотків відповідної освітньої субвенції. Обсяг коштів, що додатково виділяються з місцевих бюджетів на підвищення кваліфікації інших педагогічних і науково-педагогічних працівників комунальних закладів освіти, не може бути меншим 2 відсотків фонду заробітної плати цих працівників.
9. Держава здійснює фінансування освіти осіб з особливими освітніми потребами за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі визначеного для таких осіб обсягу коштів закладу освіти, який обрала особа з особливими освітніми потребами та її батьки.
10. Держава здійснює фінансування здобуття особою загальної середньої освіти у приватному або корпоративному закладі освіти, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі такому закладу освіти цільового обсягу коштів у розмірі фінансового нормативу (з урахуванням відповідних коригуючих коефіцієнтів) бюджетної забезпеченості одного учня, який здобуває повну загальну середню освіту, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
{Частина десята статті 78 набирає чинності з 1 січня 2019 року — див. пункт 1 розділу XII}
11. Особливості фінансування освіти різних рівнів визначаються спеціальними законами.
12. Заклади освіти мають право отримувати фінансування різних видів та з різних джерел, не заборонених законодавством. Державні і комунальні заклади освіти мають право розміщувати власні надходження на поточних рахунках, тимчасово вільні кошти — на депозитах у банках державного сектору, а також самостійно розпоряджатися надходженнями від зазначених коштів з метою провадження діяльності, передбаченої установчими документами.
Стаття 79. Фінансово-господарська діяльність закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти
1. Джерелами фінансування суб’єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути:
плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів;
плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб;
доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
гранти вітчизняних і міжнародних організацій;
дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору;
добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб;
інші джерела, не заборонені законодавством.
2. Фінансування освітньої діяльності з державного бюджету може здійснюватися шляхом надання освітніх субвенцій, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік можуть спрямовуватися на:
здобуття повної загальної середньої освіти;
здобуття професійної (професійно-технічної) освіти;
здобуття освіти на інших рівнях освіти;
здобуття спеціалізованої освіти;
здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами;
підвищення кваліфікації педагогічних працівників;
3. Фінансування у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку додаткових психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг, а також придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, визначених індивідуальною програмою розвитку особи з особливими освітніми потребами, здійснюється за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами, коштів місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.
4. Плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти, за надання додаткових освітніх послуг встановлюється суб’єктом освітньої діяльності у гривні. Для здобувачів освіти — нерезидентів України плата може встановлюватися в іноземній валюті.
5. Розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором.
Плата може вноситися за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частинами — щомісяця, щосеместру, щороку.
Заклад освіти має право змінювати плату за навчання (в частині залишку несплаченої суми) у порядку, передбаченому договором, не більше одного разу на рік і не більш як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік.
Договір укладається між закладом освіти і здобувачем освіти (його законними представниками) та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату.
Інші питання оплати навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, додаткових освітніх послуг у закладах освіти регулюються законодавством.
6. Бюджетні асигнування на освіту, включаючи кошти освітніх субвенцій, позабюджетні кошти та кошти, отримані закладом освіти як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, за надання додаткових освітніх послуг, не можуть бути вилучені в дохід держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти спрямовуються на діяльність, визначену установчими документами закладу освіти.
7. Кошти, матеріальні та нематеріальні активи, що надходять закладам і установам освіти та науки у вигляді безповоротної фінансової допомоги, інших надходжень, добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, для провадження освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком.
8. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування закладів освіти, підприємств, установ, організацій системи освіти не зменшуються.
9. Заклади освіти самостійно розпоряджаються надходженнями від провадження господарської та іншої діяльності, передбаченої їхніми установчими документами.
Стаття 80. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти
1. До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать:
нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо;
майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об’єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об’єкти авторського права та/або суміжних прав;
інші активи, передбачені законодавством.
Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
2. Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.
3. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.
4. Об’єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов’язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
{Частина четверта статті 80 в редакції Закону № 2661-VIII від 20.12.2018}
5. Кошти, отримані від використання вивільнених приміщень ліквідованих державних та комунальних закладів освіти, використовуються виключно на освітні потреби.
Заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної або комунальної власності, що передається в оренду.
Усі кошти, отримані від оренди нерухомого майна державного чи комунального закладу освіти, використовуються виключно на потреби цього закладу освіти.
6. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону.
Стаття 81. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки
1. Правові засади державно-приватного партнерства у сфері освіти і науки визначені Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про державно-приватне партнерство», цим Законом, іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки здійснюється на основі договорів між органами державної влади та приватними партнерами, які укладаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
3. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки може передбачати:
спільне фінансування закладів освіти, а також юридичних і фізичних осіб, які провадять освітню діяльність;
утворення та/або спільне фінансування і розвиток баз практичної підготовки;
утворення та/або спільне фінансування і експлуатацію інноваційних підприємств (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) на базі існуючих закладів освіти;
розроблення і розвиток сучасних технологій освіти, навчання;
професійно-практичну підготовку;
запровадження спільних програм фінансування підготовки фахівців тощо;
здійснення заходів щодо соціального захисту та поліпшення житлових умов працівників системи освіти та здобувачів освіти.
4. Фінансування державно-приватного партнерства у сфері освіти може здійснюватися за рахунок:
фінансових ресурсів приватного партнера;
фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку;
коштів державного та місцевих бюджетів;
інших джерел, не заборонених законодавством.
5. Державно-приватне партнерство щодо об’єктів державної та комунальної власності здійснюється без зміни цільового призначення та форми власності цих об’єктів.
6. Передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється.
Рухоме та/або нерухоме державне та/або комунальне майно, у тому числі земельні ділянки, передані приватному партнерові в управління, не може бути предметом застави, стягнення, джерелом погашення боргу, і щодо такого майна не можуть вчинятися будь-які дії, наслідком яких може бути припинення державної чи комунальної власності на відповідні об’єкти.
Розділ XI
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 82. Міжнародне співробітництво у системі освіти
1. Заклади освіти, наукові, науково-виробничі установи системи освіти, органи державного управління освітою мають право укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв’язки із закладами освіти, підприємствами, установами, організаціями, науковими установами системи освіти іноземних країн, міжнародними підприємствами, установами, організаціями, фондами тощо.
2. Заклади освіти та наукові, науково-виробничі установи системи освіти, органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право провадити зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства на основі договорів, укладених ними з іноземними юридичними, фізичними особами, мати власний валютний рахунок, провадити спільну діяльність, у тому числі шляхом створення спільних підприємств (установ).
3. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки проводить роботу, пов’язану із встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених звань і наукових ступенів, крім випадків, передбачених спеціальними законами.
4. Держава сприяє міжнародному співробітництву закладів освіти та органів управління освітою, виділяє їм відповідні валютні асигнування, звільняє від оподаткування, сплати мита і митного збору за навчальне, наукове та виробниче обладнання та приладдя, що надходять для них із-за кордону для навчальних і наукових цілей.
5. Валютні, матеріальні надходження від провадження зовнішньоекономічної діяльності використовуються закладами освіти, науковими, науково-виробничими установами системи освіти для забезпечення власної діяльності, визначеної установчими документами згідно із законодавством.
6. Заклади освіти, педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники, здобувачі освіти можуть брати участь у реалізації міжнародних проектів і програм.
7. Держава сприяє міжнародному співробітництву у сфері освіти шляхом:
здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва;
створення належних правових та фінансово-економічних умов для міжнародного співробітництва, зокрема, встановлення відповідних бюджетних призначень у державному бюджеті та фінансування внесків за членство в міжнародних організаціях, відрядження за кордон учасників міжнародних проектів і програм відповідно до умов договорів;
сприяння залученню коштів міжнародних фондів, установ, громадських організацій тощо для виконання наукових, освітніх та інших програм і проектів;
популяризації та координації діяльності, пов’язаної з міжнародним співробітництвом, створення відповідних інформаційних центрів, у тому числі за кордоном;
надання консультативної підтримки з питань міжнародного співробітництва у сфері освіти і науки;
здійснення іншої діяльності відповідно до законодавства.
Стаття 83. Участь у міжнародних дослідженнях якості освіти
1. Держава з метою незалежного оцінювання якості освіти забезпечує участь у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти.
2. Рішення про участь у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти приймає Кабінет Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень.
3. Результати міжнародних порівняльних досліджень якості освіти обов’язково оприлюднюються та враховуються органами державної влади під час формування державної політики у сфері освіти.
Стаття 84. Міжнародна академічна мобільність
реалізації права учасників освітнього процесу на міжнародну академічну мобільність;
розроблення спільних освітніх і наукових програм з іноземними закладами освіти, науковими установами, організаціями;
залучення іноземців до навчання та викладання в закладах освіти України.
2. Держава сприяє участі у програмах двостороннього та багатостороннього міжнародного обміну здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників.
Розділ XII
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім:
статті 38 та абзацу третього частини другої статті 59 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2018 року;
абзаців першого і третього частини другої статті 61 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2018 року та реалізуються відповідно до підпункту 1 пункту 6 цього розділу;
частини п’ятої статті 61 та частини десятої статті 78 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2019 року;
частини третьої статті 43 Закону України «Про загальну середню освіту» (в редакції цього Закону), яка набирає чинності з 1 січня 2019 року;
абзацу другого підпункту 5 пункту 4 цього розділу, який набирає чинності з 1 січня 2030 року.
2. Визнати такими, що втратили чинність:
Закон України «Про освіту» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 34, ст. 451 із наступними змінами);
Постанову Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про освіту» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 34, ст. 452; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 168).
1) до приведення законодавства і установчих документів закладів освіти у відповідність із цим Законом терміни «навчальний заклад» і «заклад освіти» є ідентичними, а всі суб’єкти владних повноважень і навчальні заклади керуються всіма положеннями цього Закону, що стосуються закладів освіти, а також положеннями законодавства, що стосуються навчальних закладів у частині, що не суперечить цьому Закону;
2) термін «заклад освіти», що вживається у цьому Законі та спеціальних законах, відповідає терміну «навчальний заклад», що вживається в Конституції України;
3) навчання учнів за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти починається:
для початкової освіти — з 1 вересня 2018 року;
для базової середньої освіти — з 1 вересня 2022 року;
для профільної середньої освіти — з 1 вересня 2027 року;
4) з 1 вересня 2027 року строк здобуття профільної середньої освіти усіма здобувачами освіти становить три роки. З цього терміну ліцеї функціонують як самостійні юридичні особи, крім закладів спеціалізованої освіти. До 2027 року запровадження освітніх програм трирічної профільної школи можливе за рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, за умови наявності відповідного стандарту профільної середньої освіти та відповідної типової освітньої програми;
5) до 2027 року положення цього Закону, що стосуються профільної середньої освіти, діють щодо закладів освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти в межах дворічної старшої школи відповідно до законодавства;
6) державні і комунальні заклади системи дошкільної і загальної середньої освіти, що діють на день набрання чинності цим Законом, отримують ліцензію без проходження процедури ліцензування. Заклади освіти усіх форм власності, що створюються після набрання чинності цим Законом, ліцензуються на загальних засадах;
7) існуючі школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, школи-інтернати для дітей, які потребують соціальної допомоги, перетворюються до 31 грудня 2021 року у дитячі будинки та переходять у підпорядкування центрального органу виконавчої влади у сфері соціального захисту або в заклади дошкільної, середньої освіти, інші заклади освіти чи соціального захисту за рішенням обласних рад, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міських рад міст Києва та Севастополя;
8) вищі навчальні заклади першого — другого рівнів акредитації, що здійснюють навчання за освітніми програмами вищої освіти та надають ступінь молодшого спеціаліста, фінансуються у порядку, що діє на день прийняття цього Закону;
9) заклади дошкільної та позашкільної освіти у населених пунктах, що не мають свого бюджету, фінансуються з районного бюджету до завершення процесу об’єднання територіальних громад;
10) за особами, які здобули середню спеціальну освіту до набрання чинності Законом України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII, після набрання чинності цим Законом зберігаються існуючі професійні права;
11) за особами, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади педагогічних працівників, зберігаються існуючі професійні права;
12) після набрання чинності цим Законом розмір заробітної плати педагогічних і науково-педагогічних працівників не може зменшитися, якщо ці працівники продовжують обіймати відповідні посади, виконувати відповідні обов’язки та зберігають відповідну кваліфікаційну категорію;
13) переоформлення установчих документів закладів освіти з метою приведення їх у відповідність із цим Законом здійснюється протягом п’яти років з дня набрання чинності цим Законом;
14) з дня набрання чинності цим Законом припиняються повноваження членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, делегованих Національною академією наук України, національними галузевими академіями наук, обраних з’їздами з числа представників вищих навчальних закладів України державної, комунальної та приватної форми власності, спільним представницьким органом всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців, з’їздом представників органів студентського самоврядування вищих навчальних закладів з числа осіб, які здобувають вищу освіту;
15) до затвердження професійних стандартів педагогічних працівників, передбачених частинами другою і п’ятою статті 58 цього Закону, кваліфікаційні вимоги до педагогічних працівників визначаються Порядком присвоєння професійної кваліфікації педагогічного працівника, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням із центральними органами виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають відповідні заклади освіти;
16) освітня діяльність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, що започаткована до набрання чинності цим Законом, продовжується у межах строку навчання за відповідною програмою з видачею диплома молодшого спеціаліста. Останній прийом на здобуття вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста проводиться у 2019 році.
Особи, які розпочали навчання за програмою підготовки молодшого спеціаліста до 2019 року включно, у разі успішного завершення навчання отримують диплом молодшого спеціаліста, який прирівнюється до диплома молодшого бакалавра. Особи, які розпочнуть навчання за програмою підготовки фахового молодшого бакалавра, починаючи з 2020 року, у разі успішного завершення навчання отримають диплом фахового молодшого бакалавра, що засвідчуватиме здобуття кваліфікації фахової передвищої освіти;
{Абзац другий підпункту 16 пункту 3 розділу XII із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019}
17) після набрання чинності цим Законом частина друга статті 26 Закону України «Про загальну середню освіту» застосовується до посад, що стали вакантними в установленому трудовим законодавством порядку;
18) особи, які належать до корінних народів, національних меншин України і розпочали здобуття загальної середньої освіти до 1 вересня 2018 року мовою відповідного корінного народу чи відповідної національної меншини України (крім осіб, визначених підпунктом 19 цього пункту), до 1 вересня 2020 року продовжують здобувати таку освіту відповідно до правил, які існували до набрання чинності цим Законом, з поступовим збільшенням кількості навчальних предметів, що вивчаються українською мовою;
{Підпункт 18 пункту 3 розділу XII із змінами, внесеними згідно із Законом № 2704-VIII від 25.04.2019}
19) особи, які належать до національних меншин України, мови яких є офіційними мовами Європейського Союзу, і розпочали здобуття загальної середньої освіти до 1 вересня 2018 року мовою відповідної національної меншини, до 1 вересня 2023 року продовжують здобувати таку освіту відповідно до правил, які існували до набрання чинності цим Законом, з поступовим збільшенням кількості навчальних предметів, що вивчаються українською мовою.
{Пункт 3 розділу XII доповнено підпунктом 19 згідно із Законом № 2704-VIII від 25.04.2019}
4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) пункт «ґ» частини другої статті 92 Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27) викласти в такій редакції:
«ґ) заклади освіти незалежно від форми власності»;
2) у Законі України «Про загальну середню освіту» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230 із наступними змінами):
частину третю статті 3 викласти в такій редакції:
«Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання, виховання та розвитку, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах, визначених Законом України «Про освіту»;
у частині третій статті 6 слова «Державного стандарту» замінити словами «державних стандартів»;
статті 8, 9, 10, 11, 14 і 15 викласти в такій редакції:
«Стаття 8. Заклад загальної середньої освіти
1. Заклад загальної середньої освіти — це заклад освіти, основним видом діяльності якого є освітня діяльність у сфері загальної середньої освіти.
Заклад освіти провадить освітню діяльність на певному рівні загальної середньої освіти, за умови наявності відповідної ліцензії, виданої в установленому законодавством порядку.
2. Заклад загальної середньої освіти діє на підставі статуту, який затверджується засновником або уповноваженим ним органом.
3. Заклади загальної середньої освіти можуть створювати у своєму складі класи (групи) з вечірньою (заочною), дистанційною формою навчання, класи (групи) з поглибленим вивченням окремих предметів, спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами.
Заклади загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності можуть мати у своєму складі структурні підрозділи, у тому числі філії, інтернати з частковим або повним утриманням здобувачів освіти, у тому числі за рахунок засновника.
Заклад загальної середньої освіти для здійснення статутної діяльності може на договірних засадах об’єднуватися з іншими юридичними особами, створюючи освітні, освітньо-наукові, наукові, освітньо-виробничі та інші об’єднання, кожен із учасників якого зберігає статус юридичної особи.
Заклад загальної середньої освіти може входити до складу освітнього округу, а також мати статус опорного. Положення про освітній округ та опорний заклад загальної середньої освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Типи закладів освіти, що забезпечують здобуття загальної середньої освіти
1. Здобуття загальної середньої освіти забезпечують:
початкова школа — заклад освіти I ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує початкову освіту;
гімназія — заклад середньої освіти II ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує базову середню освіту;
ліцей — заклад середньої освіти III ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує профільну середню освіту.
Початкова школа, гімназія і ліцей можуть функціонувати як окремі юридичні особи або як структурні підрозділи іншого закладу освіти (зокрема закладу загальної середньої освіти I-II, II-III чи I-III ступенів). Ліцеї функціонують, як правило, як самостійні юридичні особи.
Заклад загальної середньої освіти, що реалізує освітні програми на декількох рівнях загальної середньої освіти, має тип закладу вищого рівня, на якому провадиться освітня діяльність.
2. Здобуття повної загальної середньої освіти забезпечують також такі заклади освіти:
спеціальна школа — заклад загальної середньої освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку;
санаторна школа — заклад загальної середньої освіти з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;
школа соціальної реабілітації — заклад загальної середньої освіти для дітей, які відповідно до рішення суду потребують особливих умов виховання;
навчально-реабілітаційний центр — заклад загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку.
Зазначені заклади освіти можуть функціонувати на одному і на декількох рівнях загальної середньої освіти.
Положення про зазначені заклади освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України.
3. Здобуття загальної середньої освіти також можуть забезпечувати заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та інші заклади освіти, зокрема міжшкільні ресурсні центри (міжшкільні навчально-виробничі комбінати), що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти.
Положення про міжшкільний ресурсний центр затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
4. У системі спеціалізованої освіти здобуття загальної середньої освіти забезпечують:
спеціалізована мистецька школа (школа-інтернат) — заклад спеціалізованої освіти I-III або II-III ступенів мистецького профілю;
школа-інтернат (ліцей-інтернат) спортивного профілю — заклад спеціалізованої освіти I-III або II-III ступенів спортивного профілю (заклад із специфічними умовами навчання);
професійний коледж (коледж) спортивного профілю — заклад спеціалізованої освіти спортивного профілю (заклад із специфічними умовами навчання);
професійний коледж (коледж) культурологічного або мистецького спрямування — заклад спеціалізованої освіти, який забезпечує здобуття професійної мистецької освіти;
військовий (військово-морський) ліцей, ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою — заклад спеціалізованої освіти II-III або III ступенів військового профілю для дітей з 13 років;
науковий ліцей, науковий ліцей-інтернат — заклад спеціалізованої освіти II-III або III ступеня наукового профілю.
Положення про заклади спеціалізованої освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідній сфері.
Стаття 10. Статус закладу загальної середньої освіти
1. Заклад загальної середньої освіти є юридичною особою.
Форма власності закладу загальної середньої освіти визначається відповідно до законодавства. Заклади загальної середньої освіти можуть бути засновані на засадах державно-приватного партнерства (корпоративний заклад загальної середньої освіти).
2. Статус державного має заклад загальної середньої освіти, заснований на державній формі власності.
3. Статус комунального має заклад загальної середньої освіти, заснований на комунальній формі власності.
4. Статус приватного має заклад загальної середньої освіти, заснований на приватній формі власності.
5. Статус корпоративного має заклад загальної середньої освіти, заснований кількома суб’єктами різних форм власності на засадах державно-приватного партнерства, особливості управління яким визначаються засновницьким договором і статутом, у якому, зокрема, можуть визначатися питання управління рухомим і нерухомим майном.
Стаття 11. Створення, реорганізація, ліквідація та перепрофілювання закладу загальної середньої освіти
1. Рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності приймає його засновник (засновники).
Засновником закладу загальної середньої освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад загальної середньої освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника.
Заклади загальної середньої освіти створюються з урахуванням соціально-економічної та демографічної ситуації, а також відповідно до культурно-освітніх, соціально-економічних, національних і мовних потреб територіальної громади та/або суспільства.
З метою задоволення духовних потреб громадян приватні заклади освіти, зокрема засновані релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, мають право визначати релігійну спрямованість своєї освітньої діяльності.
Заклад загальної середньої освіти створюється відповідно до ліцензійних умов провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти.
2. У разі реорганізації чи ліквідації закладу загальної середньої освіти засновник зобов’язаний забезпечити здобувачам освіти можливість продовжити здобуття загальної середньої освіти.
3. Заклади загальної середньої освіти можуть бути передані засновниками у комунальну чи державну власність відповідно до законодавства»;
«Стаття 14. Наповнюваність класів закладів загальної середньої освіти
1. Наповнюваність класів закладів загальної середньої освіти не може перевищувати 30 учнів.
2. У закладах загальної середньої освіти, розташованих у селах і селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше п’яти осіб. У разі меншої кількості учнів у класі заняття проводяться за індивідуальною або іншими формами навчання.
Заклад освіти може забезпечувати здобуття початкової освіти дітьми (незалежно від їх кількості) одного або різного віку, які можуть бути об’єднані в один чи різні класи (групи). У такому разі освітній процес може організовуватися одним або кількома вчителями, або в будь-якій іншій формі, яка буде найбільш зручною та доцільною для забезпечення здобуття дітьми початкової освіти відповідно до стандарту освіти.
3. Порядок поділу класів на групи при вивченні окремих предметів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
4. Гранична наповнюваність класів у закладах загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами визначається положеннями про такі заклади освіти.
5. За письмовими зверненнями батьків, інших законних представників учнів та відповідно до рішення засновника у закладі освіти функціонують групи подовженого дня, фінансування яких здійснюється за кошти засновника та за інші кошти, не заборонені законодавством.
Порядок створення груп подовженого дня у державних і комунальних закладах загальної середньої освіти визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
1. Освітня програма — це єдиний комплекс освітніх компонентів, спланованих і організованих закладом загальної середньої освіти для досягнення учнями визначених відповідним Державним стандартом загальної середньої освіти результатів навчання.
Основою для розроблення освітньої програми є відповідний Державний стандарт загальної середньої освіти.
2. Освітня програма має містити:
загальний обсяг навчального навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти;
вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за програмою;
перелік, зміст, тривалість і взаємозв’язок освітніх галузей та/або предметів, дисциплін тощо, логічну послідовність їх вивчення;
форми організації освітнього процесу;
опис та інструменти системи внутрішнього забезпечення якості освіти;
інші освітні компоненти (за рішенням закладу загальної середньої освіти).
3. Освітня програма схвалюється педагогічною радою закладу освіти та затверджується його керівником.
4. Освітня програма має передбачати освітні компоненти для вільного вибору здобувачів освіти.
5. Освітні програми, що розробляються на основі типових освітніх програм, не потребують окремого затвердження центральним органом забезпечення якості освіти.
6. Освітня програма може бути розроблена для одного і для декількох рівнів освіти (наскрізна освітня програма).
7. Кожна освітня програма має передбачати досягнення здобувачами освіти результатів навчання (компетентностей), визначених відповідним Державним стандартом загальної середньої освіти.
8. На основі освітньої програми заклад освіти складає та затверджує навчальний план, що конкретизує організацію освітнього процесу»;
частини третю — п’яту статті 16 викласти в такій редакції:
«3. Структура навчального року (за чвертями, півріччями, семестрами), тривалість навчального тижня, дня, занять, відпочинку між ними, інші форми організації освітнього процесу встановлюються закладом загальної середньої освіти у межах часу, передбаченого освітньою програмою.
Організація освітнього процесу не повинна призводити до перевантаження учнів та має забезпечувати безпечні та нешкідливі умови здобуття освіти.
4. Режим роботи закладу загальної середньої освіти визначається таким закладом освіти на основі відповідних нормативно-правових актів.
5. Тривалість уроків у закладах освіти становить: у перших класах — 35 хвилин, у других — четвертих класах — 40 хвилин, у п’ятих — одинадцятих класах — 45 хвилин. Заклад освіти може обрати інші, крім уроку, форми організації освітнього процесу.
Різниця в часі навчальних годин перших — четвертих класів обов’язково обліковується і компенсується проведенням додаткових, індивідуальних занять та консультацій з учнями»;
у статті 18:
частину другу після слів «на підставі заяви» доповнити словами «копії свідоцтва про народження дитини»;
частину третю викласти в такій редакції:
«3. Порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
Порядки зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів спеціалізованої освіти затверджуються центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідній сфері.
Порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до приватних і корпоративних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти визначається засновником (засновниками)»;
частину шосту виключити;
частину сьому викласти в такій редакції:
«7. Зарахування учнів до ліцеїв, приватних закладів загальної середньої освіти і закладів спеціалізованої освіти дозволяється проводити на конкурсних засадах.
Зарахування учнів до інших закладів загальної середньої освіти дозволяється на конкурсних засадах лише у випадках, якщо кількість поданих заяв на відповідний рівень загальної середньої освіти перевищує спроможність цього закладу. Право на першочергове зарахування до початкової школи мають діти, які проживають на території обслуговування цієї школи»;
частину другу статті 20 після слова «визначаються» доповнити словами «Законом України «Про освіту»;
статтю 24 викласти в такій редакції:
«Стаття 24. Педагогічні працівники
1. Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки в закладах системи загальної середньої освіти. Перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.
2. Посаду керівника закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності може обіймати особа, яка є громадянином України, має вищу освіту ступеня не нижче магістра та стаж педагогічної роботи не менше трьох років, а також організаторські здібності, фізичний і психічний стан якої не перешкоджає виконанню професійних обов’язків»;
у частині першій статті 25:
в абзаці десятому слово «загальноосвітньої» виключити;
абзац дванадцятий викласти в такій редакції:
«Розподіл педагогічного навантаження у закладі загальної середньої освіти затверджується його керівником»;
частину другу статті 26 викласти в такій редакції:
«2. Керівник закладу загальної середньої освіти призначається на посаду та звільняється з посади рішенням засновника (засновників) закладу або уповноваженого ним (ними) органу.
Керівник державного, комунального закладу загальної середньої освіти призначається на посаду за результатами конкурсного відбору строком на шість років (строком на два роки — для особи, яка призначається на посаду керівника закладу загальної середньої освіти вперше) на підставі рішення конкурсної комісії, до складу якої входять представники засновника (засновників), трудового колективу, громадського об’єднання батьків учнів (вихованців) закладу загальної середньої освіти та громадського об’єднання керівників закладів загальної середньої освіти відповідної адміністративно-територіальної одиниці. До участі у роботі комісії з правом дорадчого голосу можуть залучатися представники громадських об’єднань та експерти у сфері загальної середньої освіти.
Положення про конкурс на посаду керівника державного, комунального закладу загальної середньої освіти розробляє та затверджує засновник на підставі типового положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Одна і та сама особа не може бути керівником відповідного закладу загальної середньої освіти більше ніж два строки підряд (до першого строку включається дворічний строк перебування на посаді керівника закладу загальної середньої освіти, призначеного вперше). Після закінчення другого строку перебування на посаді особа має право брати участь у конкурсі на заміщення вакансії керівника в іншому закладі загальної середньої освіти або продовжити роботу в тому самому закладі на іншій посаді.
Заступник керівника, педагогічні та інші працівники закладу загальної середньої освіти призначаються на посади та звільняються з посад керівником цього закладу. Керівник закладу загальної середньої освіти має право оголосити конкурс на вакантну посаду.
У разі надходження до засновника закладу загальної середньої освіти обґрунтованого звернення піклувальної ради або органу самоврядування закладу загальної середньої освіти щодо звільнення керівника цього закладу засновник зобов’язаний розглянути його і прийняти обґрунтоване рішення у найкоротший строк»;
у статті 27:
назву викласти в такій редакції:
«Стаття 27. Атестація та підвищення кваліфікації педагогічних працівників»;
доповнити частиною третьою такого змісту:
«3. Щорічне підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту». Загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації педагогічного працівника впродовж п’яти років не може бути меншою за 150 годин, з яких певна кількість годин має бути обов’язково спрямована на вдосконалення знань, вмінь і практичних навичок у частині роботи з дітьми з особливими освітніми потребами»;
у статті 29:
частину третю виключити;
доповнити частиною четвертою такого змісту:
«4. Інші права та обов’язки батьків і осіб, які їх замінюють, визначаються Законом України «Про освіту»;
у статті 30:
у частині першій слова «рівні початкової, базової і повної» замінити словами «відповідному рівні»;
частину другу викласти в такій редакції:
«2. Виконання Державних стандартів початкової, базової і профільної загальної середньої освіти є обов’язковим для закладів освіти, що забезпечують здобуття відповідної освіти»;
статті 31-33 викласти в такій редакції:
«Стаття 31. Розроблення та затвердження Державних стандартів загальної середньої освіти
1. Державні стандарти загальної середньої освіти розробляються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, затверджуються Кабінетом Міністрів України і переглядаються не менше одного разу на 10 років.
Зміна змісту і обсягу Державних стандартів загальної середньої освіти іншими органами виконавчої влади не допускається.
2. Навчально-методичне забезпечення реалізації Державних стандартів загальної середньої освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
Навчально-методичне забезпечення реалізації стандартів спеціалізованої освіти здійснюється центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідних сферах.
3. До розроблення Державних стандартів загальної середньої освіти долучаються Національна академія наук України, Національна академія педагогічних наук України, органи із забезпечення якості освіти, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади загальної середньої освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші науково-методичні та методичні установи, громадські об’єднання, у тому числі фахові організації (професійні асоціації), об’єднання роботодавців, незалежні установи оцінювання та забезпечення якості освіти, інші інститути громадянського суспільства, експерти тощо.
Стаття 32. Зміст Державних стандартів загальної середньої освіти
1. Державні стандарти загальної середньої освіти визначають:
вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувача загальної середньої освіти відповідного рівня;
загальний обсяг навчального навантаження здобувачів освіти на відповідному рівні загальної середньої освіти;
форми державної атестації здобувачів освіти.
Стаття 33. Додержання Державних стандартів загальної середньої освіти
1. Обов’язком закладу освіти, що забезпечує здобуття загальної середньої освіти, є створення умов для досягнення здобувачами освіти результатів навчання, передбачених у відповідному Державному стандарті загальної середньої освіти.
2. Процедура досягнення здобувачами освіти результатів навчання, передбачених у відповідному Державному стандарті загальної середньої освіти, визначається освітньою програмою закладу освіти.
3. Держава зобов’язана забезпечити здобуття повної загальної середньої освіти на рівні Державних стандартів загальної середньої освіти.
4. Для забезпечення досягнення особами з особливими освітніми потребами результатів навчання, передбачених у відповідному Державному стандарті загальної середньої освіти, до штату закладу освіти вводиться посада асистента вчителя»;
частину п’яту статті 34 викласти в такій редакції:
«5. Випускникам закладів освіти, що забезпечують здобуття базової та профільної середньої освіти, видається відповідний документ про освіту. Зразки документів про загальну середню освіту затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки. Виготовлення документів про загальну середню освіту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»;
у статті 36:
абзац третій викласти в такій редакції:
«прогнозування розвитку загальної середньої освіти, мережі закладів освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти, відповідно до освітніх потреб громадян»;
абзаци п’ятий — восьмий викласти в такій редакції:
«ліцензування закладів загальної середньої освіти;
контроль за додержанням Державних стандартів загальної середньої освіти, навчально-методичне керівництво та державне інспектування закладів освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти, незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
забезпечення соціального захисту, охорони життя, здоров’я та захисту прав педагогічних працівників, психологів, бібліотекарів, інших спеціалістів, які беруть участь в освітньому процесі, учнів (вихованців);
сприяння розвитку самоврядування у закладах освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти»;
частину третю статті 37 викласти в такій редакції:
«3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у галузі загальної середньої освіти в межах їх компетенції:
забезпечують реалізацію державної політики у сфері загальної середньої освіти на відповідній території;
виконують функції засновника закладів загальної середньої освіти на відповідній території;
створюють умови для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;
створюють умови для розвитку закладів освіти усіх форм власності;
у разі ліквідації в установленому законодавством порядку комунального закладу загальної середньої освіти вживають заходів щодо влаштування учнів (вихованців) до інших закладів загальної середньої освіти;
організовують нормативне, програмне, матеріальне, науково-методичне забезпечення, перепідготовку, підвищення кваліфікації, атестацію педагогічних працівників;
забезпечують педагогічних працівників підручниками, посібниками, методичною літературою;
сприяють проведенню інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти;
забезпечують соціальний захист педагогічних працівників, спеціалістів, які беруть участь в освітньому процесі, учнів (вихованців);
здійснюють інші повноваження відповідно до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про освіту» та положень про них»;
у статті 38:
абзац п’ятий викласти в такій редакції:
«формує освітню (освітні) програму (програми) закладу освіти»;
в абзаці сьомому слова «Державному стандарту» замінити словами «Державним стандартам»;
в абзаці десятому слова «(крім педагогічних працівників державного і комунального загальноосвітнього навчального закладу)» виключити;
після абзацу десятого доповнити двома новими абзацами такого змісту:
«планує власну діяльність та формує стратегію розвитку закладу освіти;
відповідно до статуту утворює, реорганізує та ліквідує структурні підрозділи».
У зв’язку з цим абзаци одинадцятий — чотирнадцятий вважати відповідно абзацами тринадцятим — шістнадцятим;
статті 39 і 40 викласти в такій редакції:
«Стаття 39. Управління та громадське самоврядування закладу загальної середньої освіти
1. Керівництво закладом загальної середньої освіти здійснює директор, повноваження якого визначаються законом, статутом закладу освіти та трудовим договором.
2. Колегіальним органом управління закладу загальної середньої освіти є педагогічна рада, повноваження якої визначаються цим Законом і статутом закладу освіти.
Педагогічна рада створюється в усіх закладах освіти, що забезпечують здобуття загальної середньої освіти, незалежно від підпорядкування, типів і форми власності за наявності не менше трьох педагогічних працівників. Усі педагогічні працівники закладу освіти мають брати участь у засіданнях педагогічної ради.
Педагогічна рада закладу загальної середньої освіти:
схвалює освітню (освітні) програму (програми) закладу та оцінює результативність її (їх) виконання;
формує систему та затверджує процедури внутрішнього забезпечення якості освіти, включаючи систему та механізми забезпечення академічної доброчесності;
розглядає питання щодо вдосконалення і методичного забезпечення освітнього процесу;
приймає рішення щодо переведення учнів (вихованців) до наступного класу і їх випуску, видачі документів про відповідний рівень освіти, нагородження за успіхи у навчанні;
обговорює питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їхньої творчої ініціативи, визначає заходи щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників, затверджує щорічний план підвищення кваліфікації педагогічних працівників;
розглядає питання впровадження в освітній процес найкращого педагогічного досвіду та інновацій, участі в дослідницькій, експериментальній, інноваційній діяльності, співпраці з іншими закладами освіти, науковими установами, фізичними та юридичними особами, які сприяють розвитку освіти;
ухвалює рішення щодо відзначення, морального та матеріального заохочення учнів (вихованців), працівників закладу та інших учасників освітнього процесу;
розглядає питання щодо відповідальності учнів (вихованців), працівників закладу та інших учасників освітнього процесу за невиконання ними своїх обов’язків;
має право ініціювати проведення позапланового інституційного аудиту закладу та проведення громадської акредитації закладу;
розглядає інші питання, віднесені законом та/або статутом закладу до її повноважень.
Рішення педагогічної ради закладу загальної середньої освіти вводяться в дію рішеннями керівника закладу.
3. У закладі загальної середньої освіти можуть діяти:
органи самоврядування працівників закладу освіти;
органи самоврядування здобувачів освіти;
органи батьківського самоврядування;
інші органи громадського самоврядування учасників освітнього процесу.
Вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу загальної середньої освіти є загальні збори (конференція) колективу закладу освіти.
4. У закладах загальної середньої освіти можуть функціонувати методичні об’єднання, що охоплюють учасників освітнього процесу та спеціалістів певного професійного спрямування.
Стаття 40. Державний нагляд (контроль) у сфері загальної середньої освіти
1. Державний нагляд (контроль) у сфері загальної середньої освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту».
2. Інституційний аудит закладу, що забезпечує здобуття загальної середньої освіти, є єдиним плановим заходом державного нагляду (контролю) у сфері загальної середньої освіти, що проводиться один раз на 10 років центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти.
Інституційний аудит включає планову перевірку дотримання ліцензійних умов»;
у статті 42 слова «Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти» замінити словами «Державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти», а після слів «Національної академії наук України» доповнити словами та цифрами «інші суб’єкти, що здійснюють наукове і методичне забезпечення відповідно до статті 75 Закону України «Про освіту»;
у статті 43:
у частині другій слова «засновників (власників)» замінити словами «засновника (засновників)»;
доповнити частинами третьою — п’ятою такого змісту:
«3. Держава здійснює фінансування здобуття особою загальної середньої освіти у приватному чи корпоративному закладі освіти, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі такому закладу освіти цільового обсягу коштів у розмірі фінансового нормативу (з урахуванням відповідних коригуючих коефіцієнтів) бюджетної забезпеченості одного учня, який здобуває повну загальну середню освіту, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
4. Державні та комунальні заклади загальної середньої освіти можуть надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
5. Порядок діловодства і бухгалтерського обліку в закладі загальної середньої освіти визначається керівником відповідно до законодавства. За рішенням керівника закладу загальної середньої освіти бухгалтерський облік може здійснюватися самостійно закладом освіти або через централізовану бухгалтерію»;
статтю 45 викласти в такій редакції:
«Стаття 45. Штатні розписи закладів загальної середньої освіти
1. Штатні розписи державних і комунальних закладів загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування і типів затверджуються керівником закладу загальної середньої освіти на підставі Типових штатних нормативів закладів загальної середньої освіти, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
2. Штатні розписи державних і комунальних закладів спеціалізованої освіти затверджуються керівниками відповідних закладів на підставі Типових штатних нормативів закладів спеціалізованої освіти, затверджених центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідних сферах.
3. Штатні розписи приватних і корпоративних закладів загальної середньої освіти встановлюються засновником (засновниками)»;
статтю 48 доповнити пунктом 3-1 такого змісту:
«3-1. До 1 вересня 2018 року Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям і органам місцевого самоврядування забезпечити:
зміну типу підпорядкованих шкіл-інтернатів (крім закладів середньої освіти для дітей з порушенням інтелектуального розвитку) на гімназію, ліцей відповідно до вимог цього Закону із збереженням у складі цих закладів освіти інтернатів з частковим або повним утриманням учнів (вихованців) за рахунок засновника (засновників). Припинення функціонування інтернатів у складі таких закладів можливе лише після вирішення в установленому порядку питання здобуття учнями (вихованцями) освіти та/або отримання відповідних соціальних послуг за місцем їхнього проживання (реєстрації) чи місцем проживання (реєстрації) їхніх батьків;
створення обласних (міських — у містах Києві та Севастополі) ресурсних центрів підтримки інклюзивної освіти, а також районних, міських (районних у містах) інклюзивно-ресурсних центрів, у тому числі в об’єднаних територіальних громадах, шляхом реорганізації існуючої мережі психолого-медико-педагогічних консультацій.
Кабінету Міністрів України упродовж трьох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про освіту» затвердити Положення про ресурсний центр підтримки інклюзивної освіти та інклюзивно-ресурсний центр»;
у тексті Закону слова «загальноосвітній навчальний заклад» і «навчально-виховний процес» в усіх відмінках і числах замінити відповідно словами «заклад загальної середньої освіти» і «освітній процес» у відповідному відмінку і числі;
3) у Законі України «Про позашкільну освіту» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 46, ст. 393 із наступними змінами):
у статті 1:
абзац другий доповнити словами «інші суб’єкти освітньої діяльності, що надають освітні послуги у системі позашкільної освіти»;
абзац третій викласти в такій редакції:
«позашкільна освіта — сукупність знань, умінь та навичок, що здобувають вихованці, учні і слухачі в закладах позашкільної освіти, інших суб’єктах освітньої діяльності за програмами позашкільної освіти»;
після абзацу четвертого доповнити двома новими абзацами такого змісту:
«заклад спеціалізованої позашкільної освіти — заклад позашкільної освіти, що надає спеціалізовану освіту мистецького, спортивного, військового або наукового спрямування;
мистецька школа — заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту».
У зв’язку з цим абзаци п’ятий — десятий вважати відповідно абзацами сьомим — дванадцятим;
статтю 4 доповнити частиною другою такого змісту:
«У системі позашкільної освіти можуть здобуватися часткові кваліфікації нульового — третього рівнів Національної рамки кваліфікацій«;
у частині другій статті 6:
після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:
«Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти. Компетентності, здобуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти».
У зв’язку з цим абзац другий вважати абзацом третім;
в абзаці третьому слово «організацій» замінити словом «об’єднань»;
статтю 8 після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:
«здобуття учнями, вихованцями, слухачами первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для їхньої соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності».
У зв’язку з цим абзаци восьмий — шістнадцятий вважати відповідно абзацами дев’ятим — сімнадцятим;
у частині першій статті 9:
абзац п’ятий викласти в такій редакції:
після абзацу п’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:
«світського характеру освіти у державних і комунальних закладах позашкільної освіти».
У зв’язку з цим абзац шостий вважати абзацом сьомим;
доповнити абзацом восьмим такого змісту:
«інших принципах, визначених Законом України «Про освіту»;
у статті 10:
назву викласти в такій редакції:
«Стаття 10. Органи управління позашкільною освітою. Державний нагляд (контроль) у сфері позашкільної освіти»;
частину четверту викласти в такій редакції:
«4. Державний нагляд (контроль) у сфері позашкільної освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту»;
абзаци десятий та одинадцятий частини шостої викласти в такій редакції:
«виконують функції засновників щодо заснованих ними закладів позашкільної освіти, узагальнюють та поширюють досвід їх роботи;
створюють умови для розвитку закладів освіти усіх форм власності»;
частини першу та другу статті 11 викласти в такій редакції:
«1. Керівництво закладом позашкільної освіти здійснює його директор.
Колегіальним органом управління закладу позашкільної освіти є педагогічна рада, повноваження якої визначаються статутом цього закладу.
Педагогічна рада створюється в усіх закладах освіти, що забезпечують позашкільну освіту, незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.
Педагогічна рада закладу позашкільної освіти:
схвалює освітню (освітні) програму (програми) закладу та оцінює результативність її (їх) виконання;
формує систему та затверджує процедури внутрішнього забезпечення якості освіти, включаючи систему та механізми забезпечення академічної доброчесності;
приймає рішення щодо видачі документів про освіту;
розглядає актуальні питання організації, забезпечення та розвитку освітнього процесу в закладі, його структурних підрозділах;
обговорює питання та визначає заходи щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників, затверджує щорічний план підвищення кваліфікації педагогічних працівників;
ухвалює рішення щодо відзначення, морального та матеріального заохочення учнів, вихованців, слухачів, працівників закладу та інших учасників освітнього процесу;
розглядає питання щодо відповідальності учнів, вихованців, слухачів, працівників закладу та інших учасників освітнього процесу за невиконання ними своїх обов’язків;
має право ініціювати проведення позапланового інституційного аудиту закладу та проведення громадської акредитації закладу;
розглядає інші питання, віднесені законом та/або статутом закладу освіти до її повноважень.
Рішення педагогічної ради закладу позашкільної освіти вводяться в дію рішеннями керівника закладу.
2. У закладі позашкільної освіти можуть діяти:
органи самоврядування працівників закладу освіти;
органи учнівського самоврядування;
органи батьківського самоврядування;
інші органи громадського самоврядування учасників освітнього процесу.
Вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу позашкільної освіти є загальні збори (конференція) колективу закладу позашкільної освіти»;
у статті 12:
частину першу викласти в такій редакції:
«1. Заклад позашкільної освіти є юридичною особою. Форма власності закладу позашкільної освіти визначається відповідно до законодавства»;
частину другу доповнити абзацом четвертим такого змісту:
«Права та обов’язки закладу позашкільної освіти, передбачені Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими законами, мають також фізична особа — підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність у сфері позашкільної освіти»;
частину третю після слів «шкіл мистецтв» доповнити словами «малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук»;
абзац перший частини четвертої викласти в такій редакції:
«4. Заклади позашкільної освіти можуть бути комплексними, профільними та спеціалізованими»;
статті 13 і 14 викласти в такій редакції:
«Стаття 13. Установчі документи закладу позашкільної освіти
1. Заклад позашкільної освіти діє на підставі статуту, що затверджується засновником закладу.
Фізична особа — підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність, діють на підставі власних положень про них.
2. Установчі документи розробляються відповідно до Конституції України, Закону України «Про освіту», цього Закону, положень про заклади позашкільної освіти, які затверджуються центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідній сфері, інших нормативно-правових актів.
3. Положення про заклади спеціалізованої позашкільної освіти затверджуються центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідній сфері. Положення про спеціалізовані заклади позашкільної освіти є підставою для розроблення статутів таких закладів.
Стаття 14. Створення, реорганізація, ліквідація та перепрофілювання закладу позашкільної освіти
1. Рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію та перепрофілювання закладу позашкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності приймає його засновник (засновники).
Засновником закладу позашкільної освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад позашкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника.
2. Заклади позашкільної освіти створюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, духовних і мовних потреб за наявності необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням вимог санітарного законодавства.
3. Заклади позашкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності мають рівні права і несуть однакові зобов’язання щодо дотримання вимог законодавства України.
Заклади позашкільної освіти мають право створювати свої структурні підрозділи, у тому числі відокремлені структурні підрозділи (філії)»;
статтю 15 після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:
«мистецький, який забезпечує набуття здобувачами спеціальних мистецьких виконавських компетентностей у процесі активної мистецької діяльності».
У зв’язку з цим абзаци третій — дванадцятий вважати відповідно абзацами четвертим — тринадцятим;
статтю 16 викласти в такій редакції:
«Стаття 16. Освітня програма та планування діяльності закладу позашкільної освіти
1. Освітня програма — це єдиний комплекс освітніх компонентів, спланованих і організованих закладом позашкільної освіти для досягнення учнями, вихованцями, слухачами результатів навчання (набуття компетентностей).
Освітня програма містить вимоги до вихованців, учнів, слухачів, які можуть розпочати навчання за цією програмою; перелік освітніх компонентів та їх логічну послідовність; загальний обсяг навчального навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти.
2. Освітня програма схвалюється педагогічною радою закладу позашкільної освіти та затверджується керівником закладу.
3. Освітня програма розробляється з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіону, інтересів вихованців, учнів і слухачів, потреб сім’ї, запитів інших закладів освіти, молодіжних і дитячих громадських організацій, має передбачати освітні компоненти для вільного вибору здобувачів освіти.
4. Типові освітні програми закладу позашкільної освіти затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають заклади позашкільної освіти.
5. Заклади позашкільної освіти можуть використовувати типові освітні програми або розробляти свої освітні програми на основі типових освітніх програм.
6. На основі освітньої програми заклад позашкільної освіти складає та затверджує річний план роботи закладу та навчальний план закладу, що конкретизують організацію освітнього процесу.
7. Державні та комунальні заклади позашкільної освіти можуть планувати роботу гуртків, секцій, відділів, відділень за освітніми програмами з позашкільної освіти, затвердженими у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають заклади позашкільної освіти, а також за іншими освітніми програмами, за умови їх затвердження відповідними місцевими органами виконавчої влади.
8. Експериментальні навчальні плани складаються закладами позашкільної освіти з урахуванням типових освітніх програм (навчальних планів).
Запровадження експериментальних освітніх програм (навчальних планів) можливе лише за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, або іншого центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері»;
частину першу статті 17 викласти в такій редакції:
«1. Структура навчального року, тривалість навчального тижня, уроків, занять, відпочинку між ними, інші форми організації освітнього процесу встановлюються закладом позашкільної освіти у межах часу, передбаченого освітньою програмою.
Тривалість занять у закладі позашкільної освіти визначається освітньою програмою, навчальними планами і програмами з урахуванням психофізіологічного розвитку та допустимого навантаження для різних вікових категорій і становить для вихованців, учнів і слухачів:
віком від 3 до 6 років — 30 хвилин;
віком від 6 до 7 років — 35 хвилин;
у статті 18:
в абзаці четвертому частини другої слова «Типовими навчальними планами» замінити словами «типовими освітніми програмами (навчальними планами)»;
абзац третій частини третьої викласти в такій редакції:
«Зразки документів про позашкільну освіту затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Зразки документів про спеціалізовану позашкільну освіту мистецького, спортивного, військового, наукового спрямування затверджуються центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідних сферах»;
частину третю статті 21 викласти в такій редакції:
«3. Посаду керівника державного та комунального закладу позашкільної освіти може обіймати особа, яка є громадянином України, має вищу освіту та стаж педагогічної роботи не менше трьох років, а також організаторські здібності, фізичний і психічний стан якої не перешкоджає виконанню посадових обов’язків»;
в абзаці восьмому частини першої статті 22 слова «і затверджується відповідним органом управління» виключити;
статті 23 і 25 викласти в такій редакції:
«Стаття 23. Трудові відносини в системі позашкільної освіти
1. Трудові відносини в системі позашкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Керівника закладу позашкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган.
3. Інших працівників закладу позашкільної освіти призначає на посади та звільняє з посад його керівник у порядку, передбаченому установчими документами закладу освіти відповідно до законодавства»;
«Стаття 25. Атестація педагогічних працівників закладу позашкільної освіти
1. Атестація педагогічних працівників закладу позашкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності здійснюється, як правило, один раз на п’ять років відповідно до положень про атестацію педагогічних працівників, затверджених відповідними центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у відповідній сфері»;
у частині другій статті 26:
абзац третій доповнити реченням такого змісту: «Порядок компенсації коштів з державного та/або місцевих бюджетів за здобуття позашкільної освіти дітьми зазначених категорій затверджується Кабінетом Міністрів України»;
абзац п’ятий викласти в такій редакції:
«Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування компенсують кошти на навчання дітей пільгових категорій та мають право встановлювати додаткові пільги з плати за навчання з урахуванням можливостей місцевих бюджетів, у тому числі для осіб з інвалідністю, які навчаються за денною формою навчання у закладах вищої, фахової передвищої та/або професійної (професійно-технічної) освіти, до закінчення цих закладів освіти, але не більше ніж до досягнення ними 23 років»;
у статті 28:
частину першу викласти в такій редакції:
«Державні та комунальні заклади позашкільної освіти можуть надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України»;
частину другу виключити;
частину третю після слова «визначеної» доповнити словами «освітніми програмами»;
розділ VIII «Прикінцеві положення» доповнити пунктом 3-1 такого змісту:
1) до приведення законодавства і установчих документів початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) у відповідність із цим Законом терміни «початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання)» і «мистецька школа» є ідентичними, а всі суб’єкти владних повноважень і початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання) керуються всіма положеннями цього Закону, що стосуються мистецьких шкіл, а також положеннями законодавства, що стосуються спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) в частині, що не суперечить цьому Закону;
2) за особами, які обіймають посади педагогічних працівників початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) або мистецьких шкіл, зберігаються існуючі професійні права та соціальні гарантії;
3) розмір заробітної плати педагогічних працівників початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) або мистецьких шкіл не може зменшитися, якщо ці працівники продовжують обіймати відповідні посади, виконувати відповідні обов’язки та зберігають відповідну кваліфікаційну категорію та/або педагогічні звання;
4) до приведення законодавства у відповідність із цим Законом на мистецькі школи поширюються умови та порядок фінансування, передбачені для шкіл естетичного виховання дітей і початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання)»;
у тексті Закону:
слова «позашкільний навчальний заклад» в усіх відмінках і числах замінити словами «заклад позашкільної освіти» у відповідному відмінку і числі;
слова «навчальні заклади» в усіх відмінках замінити словами «заклади освіти» у відповідному відмінку;
слова «навчально-виховний процес» в усіх відмінках замінити словами «освітній процес» у відповідному відмінку;
слова «загальноосвітній навчальний заклад» в усіх відмінках і числах замінити словами «заклад загальної середньої освіти» у відповідному відмінку і числі;
слова і цифри «професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації» в усіх відмінках замінити словами «заклади професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої» у відповідному відмінку;
слова «початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання)» в усіх відмінках і числах замінити словами «мистецька школа» у відповідному відмінку і числі;
слова «у позаурочний та позанавчальний час» виключити;
4) у Законі України «Про дошкільну освіту» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259 із наступними змінами):
у статті 4:
назву викласти в такій редакції:
«Стаття 4. Дошкільна освіта. Базові етапи становлення особистості дитини»;
в абзаці другому частини другої слово «різнобічного» замінити словом «всебічного»;
частини третю і четверту викласти в такій редакції:
«3. Базовими етапами фізичного, психічного та соціального становлення особистості дитини є вік немовляти, ранній вік, передшкільний вік.
ранній вік (від одного до трьох років);
передшкільний вік (від трьох до шести (семи) років):
молодший дошкільний вік (від трьох до чотирьох років);
середній дошкільний вік (від чотирьох до п’яти років);
старший дошкільний вік (від п’яти до шести (семи) років)»;
у статті 6:
абзац сьомий доповнити словами «у державних і комунальних закладах дошкільної освіти»;
доповнити абзацом одинадцятим такого змісту:
«інші принципи, визначені Законом України «Про освіту»;
частину п’яту статті 9 викласти в такій редакції:
«5. Діти можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:
у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти;
у сім’ї — за сімейною (домашньою) формою здобуття дошкільної освіти;
за допомогою фізичних осіб, які мають педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, у тому числі які провадять незалежну професійну діяльність;
за допомогою фізичних осіб — підприємців, основним видом діяльності яких є освітня діяльність»;
у статті 11:
частину другу після абзацу восьмого доповнити чотирма новими абзацами такого змісту:
«планує свою діяльність та формує стратегію розвитку закладу;
формує освітню програму закладу;
забезпечує добір і розстановку кадрів;
відповідно до установчих документів утворює, реорганізує та ліквідує структурні підрозділи (відділення, групи)».
У зв’язку з цим абзаци дев’ятий і десятий вважати відповідно абзацами тринадцятим і чотирнадцятим;
у частині третій слова «Дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності» замінити словами «Заклад дошкільної освіти»;
в абзаці першому частини четвертої слова «за погодженням з відповідними органами управління освітою та відповідними органами управління охорони здоров’я» виключити;
частину п’яту виключити;
абзац другий частини шостої викласти в такій редакції:
«У приватних закладах дошкільної освіти та закладах дошкільної освіти, заснованих релігійними організаціями, статути яких зареєстровані в установленому законодавством порядку, допускається діяльність відповідних релігійних організацій»;
у статті 12:
в абзацах другому і третьому слова «двох місяців» замінити словом «одного»;
в абзаці п’ятому слова «дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації» замінити словами «дітей з особливими освітніми потребами віком від двох до семи (восьми) років»;
в абзаці шостому слова «з вадами фізичного та (або) розумового розвитку» замінити словами «з фізичними та (або) інтелектуальними порушеннями»;
в абзаці дев’ятому слова «від двох місяців до шести (семи) років» замінити словами «від одного до шести (семи, восьми) років», а після слів «компенсуючого типу» доповнити словом «інклюзивні»;
абзаци перший, третій і четвертий частини третьої викласти в такій редакції:
«3. Для задоволення освітніх потреб громадян заклад дошкільної освіти може входити до складу об’єднання з іншими закладами освіти»;
«Діти з особливими освітніми потребами можуть перебувати до семи (восьми) років у спеціальних закладах дошкільної освіти (групах) та інклюзивних групах закладів дошкільної освіти.
Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації корекційної та лікувально-відновлювальної роботи при спеціальних школах (школах-інтернатах), санаторних школах (школах-інтернатах), навчально-реабілітаційних центрах можуть створюватися їхні структурні підрозділи — дошкільні групи»;
статтю 13 викласти в такій редакції:
«Стаття 13. Установчі документи суб’єктів освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти
1. Заклад дошкільної освіти діє на підставі статуту.
Фізична особа — підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність, діють на підставі власних положень про них.
2. Установчі документи розробляються відповідно до Конституції України, Закону України «Про освіту», цього Закону, положення про заклади дошкільної освіти, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших нормативно-правових актів»;
у статті 14:
у частині першій слова «сімейними, родинними» виключити;
частину другу після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:
«в інклюзивних групах — до 15 осіб (з них не більше трьох дітей з особливими освітніми потребами)».
У зв’язку з цим абзаци восьмий і дев’ятий вважати відповідно абзацами дев’ятим і десятим;
в абзаці дев’ятому слово «дітьми» виключити;
частину третю викласти в такій редакції:
«3. Порядок зарахування, відрахування та переведення вихованців до державних та комунальних закладів освіти для здобуття дошкільної освіти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
Порядок зарахування, відрахування та переведення вихованців до приватних і корпоративних закладів освіти для здобуття дошкільної освіти визначається засновником (засновниками)»;
у статті 15:
назву та частину першу викласти в такій редакції:
«Стаття 15. Статус закладу дошкільної освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти
1. Заклад дошкільної освіти є юридичною особою.
Форма власності закладу дошкільної освіти визначається відповідно до законодавства. Заклади дошкільної освіти можуть бути засновані на засадах державно-приватного партнерства (корпоративний заклад дошкільної освіти)»;
доповнити частинами п’ятою і шостою такого змісту:
«5. Статус корпоративного має заклад дошкільної освіти, заснований кількома суб’єктами різних форм власності на засадах державно-приватного партнерства, особливості управління яким визначаються засновницьким договором та статутом.
6. Права та обов’язки закладу дошкільної освіти, передбачені Законом України «Про освіту», цим та іншими законами, мають також фізична особа — підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність у сфері дошкільної освіти»;
статтю 16 викласти в такій редакції:
«Стаття 16. Утворення, реорганізація, ліквідація та перепрофілювання закладу дошкільної освіти
1. Рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності приймає його засновник (засновники).
Засновником закладу дошкільної освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад дошкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника.
2. Заклади дошкільної освіти утворюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, духовних і мовних потреб за наявності дітей відповідного віку, необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням вимог санітарного законодавства.
3. Вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних закладів дошкільної освіти використовуються виключно для роботи з дітьми.
Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми.
4. Заклади дошкільної освіти можуть бути передані засновниками у комунальну чи державну власність відповідно до законодавства»;
у статті 18:
абзаци другий і четвертий викласти в такій редакції:
«створення умов для здобуття дітьми, у тому числі з особливими освітніми потребами, дошкільної освіти»;
«ліцензування освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти відповідно до законодавства»;
у статті 19:
абзац одинадцятий викласти в такій редакції:
«розробляє та затверджує примірні переліки матеріально-технічного оснащення закладів дошкільної освіти, ігрового, навчально-дидактичного обладнання»;
абзац другий викласти в такій редакції:
«забезпечують реалізацію державної політики у сфері дошкільної освіти на відповідній території, у тому числі розвиток мережі закладів дошкільної освіти всіх форм власності відповідно до потреб населення, поліпшення матеріально-технічної бази та господарське обслуговування комунальних закладів дошкільної освіти»;
абзац четвертий викласти в такій редакції:
«виконують функції засновника закладів дошкільної освіти на відповідній території»;
в абзаці шостому слово «громадянами» замінити словами «дітьми, у тому числі з особливими освітніми потребами»;
в абзаці восьмому слова «державних і» виключити;
абзац дев’ятий викласти в такій редакції:
«створюють умови для розвитку закладів дошкільної освіти усіх форм власності»;
статті 20, 21, 22 і 23 викласти в такій редакції:
«Стаття 20. Управління та громадське самоврядування закладу дошкільної освіти
1. Керівництво закладом дошкільної освіти здійснює його директор.
2. Колегіальним постійно діючим органом управління закладом дошкільної освіти є педагогічна рада, повноваження якої визначаються установчими документами цього закладу. Педагогічна рада створюється в усіх закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності за наявності не менше трьох педагогічних працівників.
До складу педагогічної ради закладу дошкільної освіти входять усі педагогічні працівники закладу, медичні працівники, інші спеціалісти. До складу педагогічної ради закладу дошкільної освіти можуть входити голови батьківських комітетів, фізичні особи, які провадять освітню діяльність у сфері дошкільної освіти.
На засідання педагогічної ради можуть бути запрошені представники громадських об’єднань, педагогічні працівники закладів середньої освіти, батьки або особи, які їх замінюють. Особи, запрошені на засідання педагогічної ради, мають право дорадчого голосу.
Головою педагогічної ради закладу дошкільної освіти є його директор. Педагогічна рада обирає зі свого складу секретаря на навчальний рік.
Педагогічна рада закладу дошкільної освіти:
схвалює освітню програму закладу, оцінює результативність її виконання та виконання Базового компонента дошкільної освіти, хід якісного виконання програм розвитку, виховання і навчання дітей у кожній віковій групі;
формує систему та затверджує процедури внутрішнього забезпечення якості освіти, зокрема систему та механізми забезпечення академічної доброчесності;
розглядає питання вдосконалення організації освітнього процесу у закладі;
визначає план роботи закладу та педагогічне навантаження педагогічних працівників;
затверджує заходи щодо зміцнення здоров’я дітей;
обговорює питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їхньої творчої ініціативи;
затверджує щорічний план підвищення кваліфікації педагогічних працівників;
заслуховує звіти педагогічних працівників, які проходять атестацію;
розглядає питання впровадження в освітній процес найкращого педагогічного досвіду та інновацій, участі в дослідницькій, експериментальній, інноваційній діяльності, співпраці з іншими закладами освіти, науковими установами, фізичними та юридичними особами, які сприяють розвитку освіти;
визначає шляхи співпраці дошкільного навчального закладу з сім’єю;
ухвалює рішення щодо відзначення, морального та матеріального заохочення учнів (вихованців), працівників закладу та інших учасників освітнього процесу;
розглядає питання щодо відповідальності працівників закладу та інших учасників освітнього процесу за невиконання ними своїх обов’язків;
має право ініціювати проведення позапланового інституційного аудиту закладу та проведення громадської акредитації закладу;
розглядає інші питання, віднесені законом та/або установчими документами закладу до її повноважень.
Рішення педагогічної ради закладу дошкільної освіти вводяться в дію рішеннями керівника закладу.
3. У закладі дошкільної освіти можуть діяти:
органи самоврядування працівників закладу освіти;
органи батьківського самоврядування;
інші органи громадського самоврядування учасників освітнього процесу.
Вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу дошкільної освіти є загальні збори (конференція) колективу закладу дошкільної освіти.
Загальні збори (конференція) заслуховують звіти керівника закладу дошкільної освіти з питань статутної діяльності та дають оцінку його професійно-педагогічної діяльності, розглядають питання навчально-виховної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності закладу дошкільної освіти.
Стаття 21. Державний нагляд (контроль) у сфері дошкільної освіти
1. Державний нагляд (контроль) у сфері дошкільної освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту»;
«Стаття 22. Базовий компонент дошкільної освіти
1. Базовий компонент дошкільної освіти — це державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті.
Виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти є обов’язковим для всіх закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, інших форм здобуття дошкільної освіти.
Процедура досягнення здобувачами дошкільної освіти результатів навчання (набуття компетентностей), передбачених Базовим компонентом дошкільної освіти, визначається освітньою програмою закладу освіти.
Базовий компонент дошкільної освіти розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, затверджується в установленому порядку і переглядається не менше одного разу на 10 років.
2. Навчально-методичне забезпечення реалізації Базового компонента дошкільної освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
3. До розроблення Базового компонента дошкільної освіти долучаються Національна академія педагогічних наук України, органи із забезпечення якості освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші науково-методичні та методичні установи, громадські об’єднання, у тому числі фахові організації (професійні асоціації), інші інститути громадянського суспільства, експерти тощо.
1. Освітня програма — це єдиний комплекс освітніх компонентів, спланованих і організованих закладом дошкільної освіти для досягнення вихованцями результатів навчання (набуття компетентностей), визначених Базовим компонентом дошкільної освіти.
Основою для розроблення освітньої програми є Базовий компонент дошкільної освіти.
2. Освітня програма має містити:
загальний обсяг навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти;
перелік, зміст, тривалість і взаємозв’язок освітніх галузей та/або предметів, дисциплін тощо, логічну послідовність їх вивчення;
форми організації освітнього процесу;
опис та інструменти системи внутрішнього забезпечення якості освіти;
інші освітні компоненти (за рішенням закладу дошкільної освіти).
3. Зміст освітньої програми повинен передбачати:
формування основ соціальної адаптації та життєвої компетентності дитини;
виховання елементів природодоцільного світогляду, розвиток позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля;
утвердження емоційно-ціннісного ставлення до практичної та духовної діяльності людини;
розвиток потреби в реалізації власних творчих здібностей.
4. Освітня програма схвалюється педагогічною радою закладу дошкільної освіти та затверджується його керівником.
5. Освітні програми, що розробляються на основі типових освітніх програм, не потребують окремого затвердження центральним органом забезпечення якості освіти.
6. Кожна освітня програма має передбачати набуття дитиною компетентностей, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти.
7. На основі освітньої програми заклад дошкільної освіти складає та затверджує план роботи, що конкретизує організацію освітнього процесу.
8. Запровадження експериментальних освітніх програм можливе лише за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
9. Здобуття дошкільної освіти дітьми, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, здійснюється за окремими програмами і методиками, розробленими на основі Державної базової програми центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
10. Додаткові освітні послуги, які не визначені Базовим компонентом дошкільної освіти, вводяться лише за згодою батьків дитини або осіб, які їх замінюють, за рахунок коштів батьків або осіб, які їх замінюють, фізичних та юридичних осіб на основі угоди між батьками або особами, які їх замінюють, та дошкільним навчальним закладом у межах гранично допустимого навантаження дитини»;
у статті 24:
частину другу викласти в такій редакції:
«2. План роботи закладу дошкільної освіти незалежно від типу та форми власності затверджується керівником такого закладу»;
частину третю виключити;
статтю 25 доповнити абзацом шостим такого змісту:
«інші суб’єкти, що здійснюють наукове і методичне забезпечення відповідно до статті 75 Закону України «Про освіту»;
у статті 27:
в абзаці третьому слово «директори» замінити словами «педагогічні працівники: директори», а після слів «старші вихователі» доповнити словами «асистенти вихователів»;
в абзаці четвертому слова «у будинках дитини, яслах та яслах-садках» виключити;
після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:
«асистенти дітей з особливими освітніми потребами».
У зв’язку з цим абзац восьмий вважати абзацом дев’ятим;
абзац дев’ятий викласти в такій редакції:
«фізичні особи, які мають право здійснювати освітню діяльність у сфері дошкільної освіти»;
в абзаці п’ятому частини другої статті 28 слова «державних і комунальних» виключити;
у статті 30:
частину першу після слів «вищу педагогічну освіту» доповнити словами «та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника»;
абзац третій після слова «вихователя» доповнити словами «інклюзивної групи»;
після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:
«асистента вихователя інклюзивної групи — 36 годин».
У зв’язку з цим абзаци четвертий — чотирнадцятий вважати відповідно абзацами п’ятим — п’ятнадцятим;
абзац сьомий після слів «компенсуючого типу» доповнити словами «та з інклюзивними групами»;
після абзацу десятого доповнити новим абзацом такого змісту:
У зв’язку з цим абзаци одинадцятий — п’ятнадцятий вважати відповідно абзацами дванадцятим — шістнадцятим;
у статті 31:
частини другу і третю викласти в такій редакції:
«2. На посаду керівника закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності призначається особа, яка є громадянином України, має вищу освіту не нижче ступеня бакалавра, стаж педагогічної роботи не менш як три роки, а також організаторські здібності, фізичний і психічний стан якої не перешкоджає виконанню професійних обов’язків.
3. Керівника закладу дошкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган.
Інших працівників закладу дошкільної освіти призначає на посади та звільняє з посад його керівник у порядку, передбаченому установчими документами закладу, відповідно до законодавства»;
частину четверту виключити;
частину четверту статті 33 викласти в такій редакції:
«4. Дітям, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, гарантовано право на:
відвідування державних і комунальних закладів дошкільної освіти з гнучким режимом роботи та їх утримання у цих закладах за рахунок держави;
отримання психолого-педагогічної допомоги в інклюзивно-ресурсних центрах, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України»;
у статті 36:
частину першу доповнити абзацом шостим такого змісту:
«бути на громадських засадах асистентом дитини з особливими освітніми потребами або визначити особу, яка виконуватиме обов’язки асистента дитини»;
доповнити частиною третьою такого змісту:
«3. Інші права та обов’язки батьків і осіб, які їх замінюють, визначаються Законом України «Про освіту»;
у статті 37:
частину другу викласти в такій редакції:
«2. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази закладів дошкільної освіти фінансуються за рахунок коштів засновника (засновників) цих закладів»;
доповнити частинами третьою — шостою такого змісту:
«3. Джерелами фінансування закладу дошкільної освіти незалежно від форми власності можуть бути кошти:
державного та місцевих бюджетів;
батьків або осіб, які їх замінюють;
добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;
інші кошти, не заборонені законодавством.
4. Джерелами фінансування закладів дошкільної освіти (відділень, груп), заснованих на умовах державно-приватного партнерства, є кошти засновників.
Обсяги співфінансування визначаються засновниками на умовах договору.
5. Державні та комунальні заклади дошкільної освіти можуть надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
6. Порядок діловодства і бухгалтерського обліку в закладі дошкільної освіти визначається керівником закладу відповідно до законодавства. За рішенням керівника закладу дошкільної освіти бухгалтерський облік може здійснюватися самостійно закладом освіти або через централізовану бухгалтерію»;
у статті 38:
частину другу викласти в такій редакції:
«2. Вимоги до матеріально-технічної бази закладу дошкільної освіти визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами. Примірні переліки матеріально-технічного оснащення закладів дошкільної освіти, ігрового, навчально-дидактичного обладнання закладу дошкільної освіти затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки»;
частину третю виключити;
у статті 41:
частину другу викласти в такій редакції:
«2. Невиконання закладами дошкільної освіти ліцензійних умов може бути підставою для позбавлення їх ліцензії на провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти»;
частину третю виключити;
у тексті Закону:
слова «дошкільний навчальний заклад» в усіх відмінках і числах замінити словами «заклад дошкільної освіти» у відповідному відмінку і числі;
слова «навчально-виховний процес» в усіх відмінках замінити словами «освітній процес» у відповідному відмінку;
слова «директор (завідуючий)» в усіх відмінках і числах замінити словом «директор» у відповідному відмінку і числі;
слова «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації» в усіх відмінках замінити словами «діти з особливими освітніми потребами» у відповідному відмінку;
слова «відповідна вища педагогічна освіта» в усіх відмінках замінити словами «вища педагогічна освіта за відповідною спеціальністю» у відповідному відмінку;
слова «засновник (власник)» в усіх відмінках і числах замінити словами «засновник (засновники)» у відповідному відмінку і числі;
слова «надання освітніх послуг» замінити словами «провадження освітньої діяльності»;
5) у Законі України «Про військовий обов’язок і військову службу» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324 із наступними змінами):
у частині першій статті 15 цифри «18» замінити цифрами «19»;
у статті 17:
частину десяту виключити;
у частині одинадцятій слова і цифри «за станом здоров’я або сімейними обставинами, для догляду за близькими родичами, зазначеними в абзаці третьому частини одинадцятої статті 15 цього Закону» замінити словами «реалізують право на академічну мобільність, а також які поновлені у закладі вищої освіти»;
6) у Законі України «Про культуру» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 24, ст. 168):
у частині другій статті 8 слова «позашкільних закладів освіти» замінити словами «закладів спеціалізованої позашкільної освіти»;
у частині третій статті 9 слова «початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) та студій» замінити словами «мистецьких шкіл, студій»;
в абзаці четвертому частини першої статті 16 слова «початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання та студій)» замінити словами «мистецьких шкіл, студій»;
у частині четвертій статті 20 слова «позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва» замінити словами «мистецьких шкіл, центрів дозвілля дітей та юнацтва»;
у частині другій статті 23 слова «початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання та студії)» замінити словами «мистецькі школи, студії»;
7) у Законі України «Про вищу освіту» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 37-38, ст. 2004 із наступними змінами):
у частині першій статті 1:
доповнити пунктом 1-1 такого змісту:
«1-1) академічна доброчесність — сукупність етичних принципів та визначених Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими законами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень»;
у пункті 17 слова «освітня (освітньо-професійна чи освітньо-наукова) програма» замінити словами «освітня (освітньо-професійна, освітньо-наукова чи освітньо-творча) програма»;
пункт 19 викласти в такій редакції:
«19) результати навчання — знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів»;
у пункті 20 слова «освітньо-професійну чи освітньо-наукову» замінити словом «освітню»;
пункт 23 викласти в такій редакції:
«23) якість вищої освіти — відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом вищої освіти та/або договором про надання освітніх послуг»;
у статті 3:
пункт 6 після слова «науково-педагогічної» доповнити словом «мистецької»;
пункт 7 після слова «науково-технічної» доповнити словом «мистецької»;
пункт 1 після слова «науки» доповнити словом «мистецтва»;
пункт 7 після слова «науково-технічної» доповнити словом «мистецької»;
у статті 5:
абзац перший викласти в такій редакції:
«1. Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми чи науковими програмами на таких рівнях вищої освіти»;
абзац п’ятий викласти в такій редакції:
«третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень»;
в абзаці сьомому слова «п’ятому кваліфікаційному» замінити словом «шостому»;
в абзаці восьмому слова «шостому кваліфікаційному» замінити словом «сьомому»;
в абзаці дев’ятому слова «сьомому кваліфікаційному» замінити словом «восьмому»;
абзац десятий викласти в такій редакції:
«Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти відповідає дев’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій«;
після абзацу десятого доповнити двома новими абзацами такого змісту:
«Освітньо-науковий рівень вищої освіти передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.
Освітньо-творчий рівень вищої освіти передбачає оволодіння методологією мистецької та мистецько-педагогічної діяльності, здійснення самостійного творчого мистецького проекту, здобуття практичних навичок продукування нових ідей і розв’язання теоретичних та практичних проблем у творчій мистецькій сфері».
У зв’язку з цим абзац одинадцятий вважати абзацом тринадцятим;
в абзаці тринадцятому слова «дев’ятому кваліфікаційному» замінити словом «десятому»;
в абзаці першому слова «(освітньо-професійної чи освітньо-наукової)» виключити;
пункт 4 викласти в такій редакції:
«4) доктор філософії/доктор мистецтва»;
в абзаці першому частини третьої:
цифри «90-120» замінити цифрами «120-150»;
доповнити реченням такого змісту: «Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня молодшого бакалавра на основі ступеня молодшого спеціаліста визначається закладом освіти»;
абзац перший частини четвертої після слів «молодшого бакалавра» доповнити словами «або молодшого спеціаліста»;
частину шосту доповнити абзацами п’ятим — сьомим такого змісту:
«Доктор мистецтва — це освітньо-творчий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Особа має право здобувати ступінь доктора мистецтва у творчій аспірантурі. Першим етапом здобуття ступеня доктора мистецтва може бути асистентура-стажування, яка є формою підготовки мистецьких виконавських кадрів вищої кваліфікації. Порядок здобуття освітньо-творчого ступеня доктора мистецтва та навчання в асистентурі-стажуванні затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері культури за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Ступінь доктора мистецтва присуджується спеціалізованою радою з присудження ступеня доктора мистецтва вищого навчального закладу мистецького спрямування за результатом успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-творчої програми та публічного захисту творчого мистецького проекту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Нормативний строк підготовки доктора мистецтва у творчій аспірантурі становить три роки. Обсяг освітньої складової освітньо-творчої програми підготовки доктора мистецтва становить 30-60 кредитів ЄКТС»;
частину третю статті 6 доповнити абзацом другим такого змісту:
«Атестація осіб, які здобувають ступінь доктора мистецтва, здійснюється постійно діючою або разовою спеціалізованою радою з присудження ступеня доктора мистецтва вищого навчального закладу мистецького спрямування, акредитованою Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, на підставі публічного захисту мистецьких досягнень у формі творчого мистецького проекту. Здобувач ступеня доктора мистецтва має право на вибір спеціалізованої ради з присудження ступеня доктора мистецтва»;
у статті 7:
абзац п’ятий частини другої викласти в такій редакції:
«диплом доктора філософії/доктора мистецтва»;
частину четверту викласти в такій редакції:
«4. У дипломі доктора філософії/доктора мистецтва, доктора наук зазначаються назва закладу вищої освіти (наукової установи), в якому (якій) здійснювалася підготовка, назва закладу вищої освіти (наукової установи), у спеціалізованій вченій раді (спеціалізованій раді з присудження ступеня доктора мистецтва) якого (якої) захищено наукові/мистецькі досягнення, а також назва кваліфікації.
У назві кваліфікації доктора філософії зазначаються назва ступеня, галузі знань та/або спеціальності. У разі якщо дисертаційне дослідження виконано в суміжних галузях знань, ступені доктора філософії і доктора наук присуджуються у провідній галузі із зазначенням міжгалузевого характеру роботи.
У назві кваліфікації доктора мистецтва зазначаються назва ступеня, спеціальності та в окремих випадках — назва спеціалізації»;
в абзаці першому частини п’ятої слова «доктора філософії» замінити словами «доктора філософії/доктора мистецтва»;
у статті 8:
частину першу викласти в такій редакції:
«1. У сфері вищої освіти Єдина державна електронна база з питань освіти включає Реєстр вищих навчальних закладів, Реєстр документів про вищу освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання та Реєстр студентських (учнівських) квитків»;
після частини четвертої доповнити новою частиною такого змісту:
«5. Реєстр студентських (учнівських) квитків містить відомості про видані навчальними закладами дійсні студентські (учнівські) квитки, що підтверджують права студентів (учнів), передбачені законодавством».
У зв’язку з цим частини п’яту — восьму вважати відповідно частинами шостою — дев’ятою;
частину дев’яту викласти в такій редакції:
«9. Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки»;
частину четверту статті 10 викласти в такій редакції:
«4. Заклад вищої освіти на підставі відповідної освітньої програми за кожною спеціальністю розробляє навчальний план, який визначає перелік та обсяг навчальних дисциплін у кредитах ЄКТС, послідовність вивчення дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми поточного і підсумкового контролю.
На основі навчального плану у визначеному закладом вищої освіти порядку розробляються та затверджуються індивідуальні навчальні плани студентів, що мають містити, у тому числі, обрані здобувачами вищої освіти навчальні дисципліни»;
у частині першій статті 13:
пункти 9, 21 і 22 викласти в такій редакції:
«9) здійснює ліцензування освітньої діяльності у сфері вищої освіти та контроль за дотриманням вимог ліцензійних умов відповідно до законодавства»;
«21) за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти затверджує положення про акредитацію освітніх програм та порядок проведення інституційної акредитації;
22) розробляє ліцензійні умови провадження освітньої діяльності у сфері вищої освіти та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України»;
доповнити пунктом 22-1 такого змісту:
«22-1) розробляє порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах) та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України»;
пункт 8 частини другої статті 16 викласти в такій редакції:
«8) забезпечення дотримання академічної доброчесності працівниками закладів вищої освіти та здобувачами вищої освіти, у тому числі створення і забезпечення функціонування ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату»;
у статті 18:
пункти 3 і 9 викласти в такій редакції:
«3) проводить інституційну акредитацію»;
«9) розробляє положення про акредитацію спеціалізованих вчених рад (спеціалізованих рад з присудження ступеня доктора мистецтва) та подає його на затвердження центральному органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, акредитує спеціалізовані вчені ради (спеціалізовані ради з присудження ступеня доктора мистецтва) та контролює їх діяльність»;
пункт 10 доповнити словами «веде їх реєстр»;
статтю 19 викласти в такій редакції:
«Стаття 19. Склад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти
1. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти складається з двадцяти трьох осіб, які призначаються Кабінетом Міністрів України на підставі рішення Конкурсної комісії за результатами конкурсного відбору, що відбувається з дотриманням принципів гендерного балансу та галузевого представництва.
2. Склад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти формується із забезпеченням представництва не більше однієї особи від галузі знань та включає:
1) три особи, які обираються з числа представників всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців;
2) дві особи з числа здобувачів вищої освіти першого або другого рівня;
3) не менше одного представника з числа осіб, які працюють за основним місцем роботи у:
Національній академії наук України;
національній галузевій академії наук (по одному представнику від кожної академії);
вищому навчальному закладі державної форми власності;
вищому навчальному закладі комунальної форми власності;
вищому навчальному закладі приватної форми власності.
Особа може бути висунута кандидатом у члени Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти суб’єктами, зазначеними у частині другій цієї статті, або шляхом самовисування.
3. Не може бути членом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та Конкурсної комісії особа, яка:
1) за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
2) має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
3) за вироком суду позбавлена права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю;
4) за рішенням суду визнана винною у вчиненні корупційного правопорушення — протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
5) піддавалася адміністративному стягненню за правопорушення, пов’язане з корупцією, — протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
6) підпадає під дію частини третьої або четвертої статті 1 Закону України «Про очищення влади»;
7) відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
До складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти не можуть входити члени Конкурсної комісії, керівники і заступники керівників Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, вищих навчальних закладів, наукових установ, засновники приватних вищих навчальних закладів, державні службовці.
4. Строк повноважень членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти становить три роки. Одна і та сама особа не може бути членом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти більше двох строків.
5. Голова та заступники голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти обираються на першому засіданні Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти строком на три роки.
Голова та заступники голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти призначаються на посади і звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та працюють на постійній основі.
6. Організацію та проведення конкурсного відбору членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти здійснює Конкурсна комісія, яка утворюється Кабінетом Міністрів України як дорадчий орган. Конкурсна комісія складається з дев’яти осіб, з яких чотири міжнародні представники делегуються від об’єднань Європейського простору вищої освіти (European Higher Education Area) і по одному представнику — від центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, спільного представницького органу всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців, Національної академії наук України, Національної академії педагогічних наук України, національного об’єднання студентів України, що є членом Європейського союзу студентів (ESU).
Строк повноважень членів Конкурсної комісії становить три роки без права перезатвердження на другий строк. Членами Конкурсної комісії можуть бути особи, які мають науковий ступінь та/або вчене звання або досвід фахової роботи не менше п’яти років, крім представників студентів та міжнародних представників.
Персональний склад Конкурсної комісії та Положення про Конкурсну комісію затверджуються Кабінетом Міністрів України. Члени Конкурсної комісії виконують свої функції на громадських засадах.
Рішення Конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо воно підтримано більшістю від кількісного складу з числа міжнародних представників та від кількісного складу з числа національних представників.
Організаційною формою роботи Конкурсної комісії є засідання, участь у яких міжнародні представники можуть брати за допомогою засобів електронного відеозв’язку. Міжнародні представники, які беруть участь у засіданні за допомогою засобів електронного відеозв’язку, підтверджують результати власного голосування письмово.
Засідання Конкурсної комісії проходять відкрито. Інформація про засідання Конкурсної комісії оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Конкурсна комісія розробляє Положення про конкурс щодо обрання членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, що затверджується Кабінетом Міністрів України, та формує кваліфікаційні вимоги до кандидатів, що мають передбачати наявність наукового ступеня або досвід фахової роботи не менше п’яти років, крім представників органів студентського самоврядування.
7. Повноваження члена Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти припиняються у разі:
1) закінчення строку, на який його призначено;
2) подання ним особистої заяви про складення повноважень;
3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
4) припинення ним громадянства України;
5) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
7) виявлення обмежень, передбачених цією статтею;
8) у випадках, передбачених законом.
8. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти залучає до участі у своїй діяльності міжнародних експертів, представників провідних іноземних вищих навчальних закладів та/або експертів інституцій, які забезпечують якість вищої освіти в інших країнах.
9. У складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюються Комітет з питань етики, Апеляційний комітет, а також інші комітети, що формуються з числа членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Комітет з питань етики розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Апеляційний комітет розглядає звернення, заяви і скарги щодо діяльності та рішень спеціалізованих вчених рад і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
10. Рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти може бути оскаржене вищим навчальним закладом у порядку, визначеному Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, який має бути оприлюднений. За результатами розгляду скарги Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти приймає обґрунтоване рішення»;
статтю 25 доповнити частиною восьмою такого змісту:
«8. В Україні визнаються сертифікати про акредитацію освітніх програм, виданих іноземними акредитаційними агентствами чи агентствами забезпечення якості вищої освіти, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України»;
розділ V доповнити статтею 25-1 такого змісту:
«Стаття 25-1. Інституційна акредитація закладу вищої освіти
1. Заклад вищої освіти, який бажає пройти інституційну акредитацію, подає Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність його системи внутрішнього забезпечення якості вимогам до системи забезпечення якості вищої освіти.
2. Інституційна акредитація закладу вищої освіти є добровільною і може проводитися за ініціативою керівника та колегіального органу управління закладу вищої освіти.
3. Сертифікат про інституційну акредитацію видається строком на п’ять років.
4. Результат інституційної акредитації засвідчується сертифікатом, що надає закладу вищої освіти право на самоакредитацію освітніх програм (крім тих освітніх програм, що акредитуються вперше в межах відповідної галузі знань). Заклад вищої освіти, який здійснив самоакредитацію освітньої програми, подає Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти письмову заяву, на підставі якої отримує сертифікат про акредитацію освітньої програми.
5. Порядок проведення інституційної акредитації затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти»;
частину першу статті 27 викласти в такій редакції:
«1. Заклад вищої освіти як суб’єкт господарювання може діяти в одному із таких статусів:
неприбутковий заклад вищої освіти;
прибутковий заклад вищої освіти.
У приватному закладі вищої освіти його структура, склад, порядок роботи і повноваження органів управління, робочих і дорадчих органів, органів громадського та студентського самоврядування, наукових товариств, процедури обрання чи призначення керівників закладу та його підрозділів можуть визначатися статутом закладу без дотримання вимог цього Закону»;
пункт 3 частини першої статті 28 викласти в такій редакції:
«3) коледж — заклад вищої освіти або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження та/або творчу мистецьку діяльність. Коледж також має право відповідно до ліцензії (ліцензій) забезпечувати здобуття профільної середньої, професійної (професійно-технічної) та/або фахової передвищої освіти.
Статус коледжу отримує заклад освіти (структурний підрозділ закладу освіти), в якому ліцензований обсяг підготовки здобувачів вищої освіти ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра становить не менше 30 відсотків загального ліцензованого обсягу»;
у частині другій статті 32:
пункт 6 після слів «доктора філософії» доповнити словами «/доктора мистецтва»;
пункт 7 після слова «освітніх» доповнити словом «мистецьких»;
пункт 9 після слова «освітньої» доповнити словом «мистецької»;
пункт 12 доповнити словами «(ступеня доктора мистецтва акредитованими спеціалізованими радами з присудження ступеня доктора мистецтва)»;
пункт 13 викласти в такій редакції:
«13) утворювати заклади загальної середньої освіти за погодженням з органами місцевого самоврядування»;
доповнити пунктом 13-1 такого змісту:
«13-1) виступати засновником чи співзасновником закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти, коледжів»;
у статті 33:
частину першу доповнити реченням такого змісту: «Структура закладу вищої освіти, що не є бюджетною установою, може визначатися статутом закладу без дотримання вимог цієї статті»;
у частині третій слова «вищого навчального закладу» замінити словами «закладів вищої освіти (крім коледжів, які не здійснюють підготовку бакалаврів)»;
в абзаці першому слова «медичного та фармацевтичного профілів» замінити словами «у сфері охорони здоров’я», а слова «медичної освіти» — словами «освіти у сфері охорони здоров’я»;
в абзацах другому та третьому слова «медичної освіти» замінити словами «освіти у сфері охорони здоров’я»;
у статті 36:
у пункті 7 слово «деканів» виключити;
доповнити пунктом 14-1 такого змісту:
«14-1) приймає остаточні рішення про визнання документів про вищу освіту, виданих закладами вищої духовної освіти, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, під час зарахування вступників на навчання»;
в абзаці першому частини третьої слова «клінічних ординаторів» виключити;
у статті 37:
частини першу і третю викласти в такій редакції:
«1. Наглядова рада закладу вищої освіти створюється за рішенням засновника (засновників) для здійснення нагляду за управлінням майном закладу вищої освіти, додержанням мети його створення»;
«3. Члени наглядової ради мають право:
брати участь у роботі вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти з правом дорадчого голосу;
брати участь у визначенні стратегії розвитку закладу вищої освіти та контролювати її виконання;
сприяти залученню додаткових джерел фінансування;
аналізувати та оцінювати діяльність закладу вищої освіти та його керівника;
контролювати виконання кошторису та/або бюджету закладу вищої освіти і вносити відповідні рекомендації та пропозиції, що є обов’язковими для розгляду керівником закладу вищої освіти;
вносити засновнику закладу вищої освіти подання про заохочення або відкликання керівника закладу вищої освіти з підстав, визначених законом;
здійснювати інші права, визначені установчими документами закладу вищої освіти»;
частину четверту після слів «громадського самоврядування» доповнити словами «та/або засновнику (засновникам)»;
частину п’яту після слів «не можуть входити» доповнити словами «здобувачі вищої освіти та»;
абзац перший частини першої статті 42 після слів «науковий ступінь» доповнити словами «(для вищих навчальних закладів мистецького спрямування — вчене звання та науковий ступінь або ступінь доктора мистецтва)»;
частину першу статті 43 викласти в такій редакції:
«1. Керівник факультету (навчально-наукового інституту) обирається вченою радою факультету (навчально-наукового інституту) закладу вищої освіти більшістю голосів від її складу з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету (навчально-наукового інституту). Інші питання щодо порядку обрання керівника факультету (навчально-наукового інституту) визначаються статутом закладу вищої освіти.
Керівник закладу вищої освіти призначає керівника факультету (навчально-наукового інституту) строком на п’ять років та укладає з ним відповідний контракт. Керівник закладу вищої освіти має право обґрунтовано відмовити у призначенні на посаду та укладенні контракту. Вчена рада факультету (навчально-наукового інституту) закладу вищої освіти має право двома третинами голосів від свого складу підтвердити попереднє рішення, після чого керівник закладу вищої освіти зобов’язаний протягом 10 робочих днів призначити відповідну особу на посаду та укласти з нею відповідний контракт.
Керівник факультету (навчально-наукового інституту) здійснює свої повноваження на постійній основі»;
друге речення частини десятої статті 44 викласти в такій редакції: «Особа може вступити до закладу вищої освіти для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра чи магістра, здобутих за іншою спеціальністю, за умови успішного проходження додаткових вступних випробувань з урахуванням середнього бала документа про вищу освіту бакалавра чи магістра»;
у статті 45:
абзац перший частини другої викласти в такій редакції:
«2. Зовнішнє незалежне оцінювання здійснюється на основі програм зовнішнього незалежного оцінювання, затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Зміст програм зовнішнього незалежного оцінювання має бути доступним для ознайомлення особами, які проходитимуть таке оцінювання, на початку здобуття ними освіти відповідного рівня»;
частину сьому викласти в такій редакції:
«7. Фінансування заходів з проведення зовнішнього незалежного оцінювання здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в установленому законодавством порядку та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством»;
пункт 4 частини першої статті 46 після слова «невиконання» доповнити словом «індивідуального»;
статтю 58 доповнити пунктом 3-1 такого змісту:
«3-1) дотримуватися в освітньому процесі та науковій (творчій) діяльності академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами вищої освіти»;
у частині другій статті 59 цифри «20» замінити цифрами «25»;
частину першу статті 60 доповнити абзацом другим такого змісту:
«Післядипломна освіта включає здобуття другої (наступної) вищої освіти — здобуття ступеня бакалавра (магістра) за іншою спеціальністю на основі здобутої вищої освіти не нижче ступеня бакалавра та практичного досвіду»;
у статті 61:
пункт 3 доповнити словами «/доктора мистецтва»;
доповнити пунктом 6 такого змісту:
«6) асистент-стажист — особа, яка має вищу освіту ступеня магістра, навчається в асистентурі-стажуванні закладу вищої освіти за мистецькими спеціальностями з метою вдосконалення творчої майстерності»;
пункт 4 після слова «кафедрах» доповнити словами «або базах резидентури»;
у частині першій статті 62:
пункт 8 після слова «гуртожитком» доповнити словами «та цілодобовим доступом до нього»;
у пункті 15 слово «робочим» виключити;
у пункті 19 слова «клінічній ординатурі» виключити;
пункт 3 частини першої статті 63 викласти в такій редакції:
«3) виконувати вимоги освітньої (наукової) програми (індивідуального навчального плану (за наявності), дотримуючись академічної доброчесності, та досягати визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання»;
назву розділу XI викласти в такій редакції:
«Розділ XI
НАУКОВА, НАУКОВО-ТЕХНІЧНА, МИСТЕЦЬКА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ«;
у статті 65:
назву після слова «науково-технічної» доповнити словом «мистецької»;
частину першу доповнити абзацом другим такого змісту:
«Мистецька діяльність є невід’ємною складовою освітньої діяльності закладів вищої освіти культурологічного та/або мистецького спрямування і провадиться з метою поглиблення професійних компетентностей, інноваційної діяльності в мистецтві, що сприяє створенню нового культурно-мистецького продукту»;
частину другу після слова «науково-технічної» доповнити словом «мистецької», а після слова «науково-технічну» — словом «мистецьку»;
частину шосту статті 69 викласти в такій редакції:
«6. Заклади вищої освіти та наукові установи здійснюють заходи із запобігання академічному плагіату — оприлюдненню (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворенню опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства»;
у розділі XV «Прикінцеві та перехідні положення»:
у пункті 2:
друге речення підпункту 3 викласти в такій редакції: «Останній прийом на здобуття вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста проводиться у 2019 році»;
підпункти 5 і 6 викласти в такій редакції:
«5) заклади вищої освіти, що здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, мають право продовжити освітню діяльність з підготовки фахівців освітньо-професійного ступеня молодшого бакалавра, за умови отримання відповідної ліцензії. При цьому вимоги ліцензійних умов щодо наявності науково-педагогічних працівників і відповідного стажу науково-педагогічної роботи можуть застосовуватися до зазначених закладів вищої освіти з моменту отримання ними відповідно до підпункту 12-1 цього пункту права на включення до свого штатного розпису посад науково-педагогічних працівників. Для потреб ліцензування стаж педагогічної роботи у закладах вищої освіти працівників, які мають науковий ступінь та/або вчене звання, зараховується як стаж науково-педагогічної роботи. Акредитація освітніх програм для підготовки фахівців освітньо-професійного ступеня молодшого бакалавра здійснюється на загальних засадах згідно з цим Законом;
6) вищі навчальні заклади, які в системі вищої освіти здійснюють підготовку фахівців виключно освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста і до 2020 року не отримають ліцензію на підготовку освітньо-професійного ступеня молодшого бакалавра та/або ступеня бакалавра, можуть продовжити підготовку молодших спеціалістів у системі фахової передвищої освіти»;
доповнити підпунктами 6-1 та 6-2 такого змісту:
«6-1) вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, протягом двох років з моменту отримання ліцензії на підготовку молодшого бакалавра мають привести тип і статут вищого навчального закладу у відповідність із цим Законом;
6-2) абзац другий пункту 3 частини першої статті 28 цього Закону набирає чинності з 1 січня 2020 року. При цьому вимога щодо ліцензованого обсягу підготовки здобувачів вищої освіти ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра діє:
з 1 січня 2020 року в розмірі 10 відсотків;
з 1 січня 2021 року в розмірі 20 відсотків;
з 1 січня 2022 року в розмірі 30 відсотків»;
підпункт 7 викласти в такій редакції:
«7) підготовка кандидатів та докторів наук, що здійснюється вищими навчальними закладами та науковими установами і започаткована до 1 вересня 2016 року, продовжується в межах передбаченого строку підготовки відповідно до законодавства, чинного на момент набрання чинності цим Законом. За результатами захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та наукового ступеня доктора наук у спеціалізованих вчених радах, утворених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, здобувачам наукових ступенів присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук відповідно до законодавства, чинного до набрання чинності цим Законом, та видається диплом кандидата або доктора наук центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки до 31 грудня 2020 року. Цей строк може бути подовжено на час академічної або соціальної відпустки, військової служби або тривалої хвороби»;
доповнити підпунктом 12-1 такого змісту:
«12-1) коледжі (у тому числі коледжі як структурні підрозділи університетів, академій, інститутів), які отримали ліцензію на підготовку фахівців ступеня молодшого бакалавра або ступеня бакалавра, включають до свого штатного розпису відповідні посади науково-педагогічних працівників. На науково-педагогічних працівників таких коледжів та осіб, які здобувають у них вищу освіту ступеня молодшого бакалавра чи бакалавра, поширюються умови оплати праці, пенсійного забезпечення, норми педагогічного навантаження, норми стипендіального забезпечення на рівні вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. Педагогічні працівники цих коледжів, які відповідають вимогам цього Закону до науково-педагогічних працівників та забезпечують підготовку фахівців ступеня молодшого бакалавра або бакалавра, отримують статус науково-педагогічних працівників і переводяться на відповідні науково-педагогічні посади з початку реалізації відповідної освітньої програми або з 1 вересня 2017 року, якщо освітня програма підготовки фахівців ступеня бакалавра вже реалізується»;
слова «набрання чинності цим Законом» замінити словами «створення у коледжі науково-педагогічних посад», а слова «вченого звання» — словами «вченого (почесного) звання»;
слова та цифри «частини першої статті 43» замінити словами та цифрами «частин другої та шостої статті 35, частини першої статті 42»;
доповнити підпунктом 20 такого змісту:
«20) до затвердження в установленому цим Законом порядку положення про акредитацію освітніх програм таку акредитацію здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки в порядку, передбаченому для акредитації напрямів і спеціальностей»;
в абзаці шостому підпункту 6 пункту 5 слова «на день набрання чинності цим Законом» замінити словами і цифрами «до 1 вересня 2018 року»;
у тексті Закону слова «вищий навчальний заклад» і «вищий духовний навчальний заклад» в усіх відмінках і числах замінити відповідно словами «заклад вищої освіти» і «заклад вищої духовної освіти» у відповідному відмінку і числі;
8) пункт 6 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 23, ст. 158) викласти в такій редакції:
«6) освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти»;
9) у Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 3, ст. 25):
абзац другий частини другої статті 26 після слова «відповідних» доповнити словами «державного та/або»;
у статті 59:
частину першу після слова «конкурентоспроможності» доповнити словами «закладів спеціалізованої освіти наукового профілю (наукових ліцеїв, наукових ліцеїв-інтернатів)»;
абзац другий частини третьої доповнити словами «а також заклади спеціалізованої освіти наукового профілю (наукові ліцеї, наукові ліцеї-інтернати)».
5. Рекомендувати засновникам закладів освіти протягом п’яти років привести установчі документи закладів освіти у відповідність із цим Законом.
6. Кабінету Міністрів України:
1) забезпечити до 2023 року поетапну реалізацію положення частини другої статті 61 цього Закону, передбачивши при цьому щорічне збільшення посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії до чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб пропорційно розміру збільшення доходів Державного бюджету України порівняно з попереднім роком, і затвердити відповідні схеми посадових окладів (ставок заробітної плати);
2) протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проект закону про фахову передвищу освіту;
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів про внесення змін до Податкового та Митного кодексів України з метою звільнення закладів освіти та наукових установ від оподаткування, сплати мита і митного збору за навчальне, наукове та виробниче обладнання та приладдя, що переміщуються через митний кордон України для освітніх і наукових цілей;
забезпечити розроблення методики нормативного фінансування закладів освіти;
утворити Національне агентство кваліфікацій;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
3) протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
із залученням спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні і спільного представницького органу сторони професійних спілок на національному рівні, професійних асоціацій національного рівня підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проект закону про національну систему кваліфікацій;
утворити на основі Державної інспекції навчальних закладів України Державну службу якості освіти та її територіальні органи.
|
ЗАКОН УКРАЇНИ |
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 49, ст.259)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 2905-III від 20.12.2001, ВВР, 2002, № 12-13, ст.92
№ 380-IV від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 10-11, ст.86
№ 1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, № 17-18, ст.250
№ 2285-IV від 23.12.2004, ВВР, 2005, № 7-8, ст.162
№ 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267
№ 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 9, № 10-11, ст.96
№ 142-V від 14.09.2006, ВВР, 2006, № 44, ст.433
№ 489-V від 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст.66
№ 749-V від 15.03.2007, ВВР, 2007, № 18-19, ст.269}
{Додатково див. Закон
№ 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78}
{Із змінами, внесеними згідно із Законом
№ 290-VI від 20.05.2008, ВВР, 2008, № 27-28, ст.251}
{Додатково див. Закон
№ 835-VI від 26.12.2008, ВВР, 2009, № 20, № 21-22, ст.269}
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 2442-VI від 06.07.2010, ВВР, 2010, № 46, ст.545
№ 2555-VI від 23.09.2010, ВВР, 2011, № 6, ст.41
№ 5029-VI від 03.07.2012, ВВР, 2013, № 23, ст.218
№ 5475-VI від 06.11.2012, ВВР, 2013, № 44-45, ст.634
№ 5460-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 2-3, ст.41
№ 1324-VII від 05.06.2014, ВВР, 2014, № 30, ст.1011
№ 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40
№ 222-VIII від 02.03.2015, ВВР, 2015, № 23, ст.158
№ 498-VIII від 02.06.2015, ВВР, 2015, № 31, ст.294
№ 911-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.50
№ 2145-VIII від 05.09.2017, ВВР, 2017, № 38-39, ст.380
№ 2541-VIII від 06.09.2018, ВВР, 2018, № 43, ст.345
№ 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371
№ 2704-VIII від 25.04.2019, ВВР, 2019, № 21, ст.81}
{Установити, що у 2016 році норми і положення частини другої статті 14, частини третьої статті 30 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України згідно із Законом № 928-VIII від 25.12.2015}
{У тексті Закону слова «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки» в усіх відмінках замінено словами «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти» у відповідному відмінку;
слова «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони здоров’я» в усіх відмінках замінено словами «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я» у відповідному відмінку;
слова «Академія педагогічних наук» у всіх відмінках замінено словами «Національна академія педагогічних наук України» у відповідному відмінку згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
слова «дошкільний навчальний заклад» в усіх відмінках і числах замінено словами «заклад дошкільної освіти» у відповідному відмінку і числі;
слова «навчально-виховний процес» в усіх відмінках замінено словами «освітній процес» у відповідному відмінку;
слова «директор (завідуючий)» в усіх відмінках і числах замінено словом «директор» у відповідному відмінку і числі;
слова «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації» в усіх відмінках замінено словами «діти з особливими освітніми потребами» у відповідному відмінку;
слова «відповідна вища педагогічна освіта» в усіх відмінках замінено словами «вища педагогічна освіта за відповідною спеціальністю» у відповідному відмінку;
слова «засновник (власник)» в усіх відмінках і числах замінено словами «засновник (засновники)» у відповідному відмінку і числі;
слова «надання освітніх послуг» замінено словами «провадження освітньої діяльності»
згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, грунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні.
Стаття 1. Законодавство України про дошкільну освіту
Законодавство України про дошкільну освіту базується на Конституції України і складається із Закону України «Про освіту», цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 2. Основні завдання законодавства України про дошкільну освіту
Основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є:
забезпечення права дитини, у тому числі дитини з особливими освітніми потребами, на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;
{Абзац другий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;
визначення змісту дошкільної освіти;
визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень;
визначення прав та обов’язків учасників освітнього процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;
створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.
Стаття 3. Державна політика у сфері дошкільної освіти
1. Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.
Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.
{Абзац другий частини першої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини;
забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних закладах дошкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов’язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку;
{Абзац третій частини другої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2442-VI від 06.07.2010}
забезпечує доступну і безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням особливостей їх інтелектуального, соціального і фізичного розвитку у тій формі, яка для них є найбільш зручною та ефективною;
{Частину другу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей;
сприяє розвиткові та збереженню мережі закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.
Стаття 4. Дошкільна освіта. Базові етапи становлення особистості дитини
{Назва статті 4 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
1. Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні.
2. Дошкільна освіта — цілісний процес, спрямований на:
забезпечення всебічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;
{Абзац другий частини другої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.
3. Базовими етапами фізичного, психічного та соціального становлення особистості дитини є вік немовляти, ранній вік, передшкільний вік.
{Частина третя статті 4 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
ранній вік (від одного до трьох років);
передшкільний вік (від трьох до шести (семи) років):
молодший дошкільний вік (від трьох до чотирьох років);
середній дошкільний вік (від чотирьох до п’яти років);
старший дошкільний вік (від п’яти до шести (семи) років).
{Частина четверта статті 4 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 5. Система дошкільної освіти
Систему дошкільної освіти становлять:
заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
Стаття 6. Принципи дошкільної освіти
Принципами дошкільної освіти є:
доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти;
рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини;
єдність розвитку, виховання, навчання і оздоровлення дітей;
єдність виховних впливів сім’ї і закладу дошкільної освіти;
наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою;
світський характер дошкільної освіти у державних і комунальних закладах дошкільної освіти;
{Абзац сьомий статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
особистісно-орієнтований підхід до розвитку особистості дитини;
демократизація та гуманізація педагогічного процесу;
відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров’я дитини дошкільного віку;
інші принципи, визначені Законом України «Про освіту».
{Статтю 6 доповнено абзацом одинадцятим згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 7. Завдання дошкільної освіти
Завданнями дошкільної освіти є:
збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини;
виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;
{Абзац третій статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5029-VI від 03.07.2012}
формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;
виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту;
здійснення соціально-педагогічного патронату сім’ї.
Стаття 8. Роль сім’ї у дошкільній освіті
1. Сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.
2. Відвідування дитиною закладу дошкільної освіти не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.
3. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності.
Стаття 9. Здобуття дошкільної освіти
1. Громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, стану здоров’я, особливих освітніх потреб, складних життєвих умов, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім’ї.
{Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
2. Здобуття дошкільної освіти в закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності має забезпечити виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти.
Виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти стосовно дітей з особливими освітніми потребами забезпечується з урахуванням їхніх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних можливостей та у тій формі, яка для кожної дитини є найбільш оптимальною.
{Частину другу статті 9 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
3. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають дошкільну освіту в порядку, встановленому для громадян України.
4. Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладається на їхніх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, — на осіб, які їх замінюють, та на навчальні заклади, де вони утримуються.
5. Діти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:
{Абзац перший частини п’ятої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти;
у сім’ї — за сімейною (домашньою) формою здобуття дошкільної освіти;
за допомогою фізичних осіб, які мають педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, у тому числі які провадять незалежну професійну діяльність;
за допомогою фізичних осіб — підприємців, основним видом діяльності яких є освітня діяльність.
{Частина п’ята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2442-VI від 06.07.2010; в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 10. Мова (мови) у дошкільній освіті
1. Мовою дошкільної освіти є державна мова.
2. Застосування мов у дошкільній освіті визначають закони України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та «Про освіту».
{Стаття 10 в редакції Законів № 5029-VI від 03.07.2012, № 2704-VIII від 25.04.2019}
Розділ II
НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ СИСТЕМИ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ, ЇХ ПОВНОВАЖЕННЯ
Стаття 11. Заклад дошкільної освіти та його повноваження
1. Заклад дошкільної освіти — навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.
задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти;
забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти;
створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання;
формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;
сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей;
здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім’єю;
є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку;
планує свою діяльність та формує стратегію розвитку закладу;
{Частину другу статті 11 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
формує освітню програму закладу;
{Частину другу статті 11 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
забезпечує добір і розстановку кадрів;
{Частину другу статті 11 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
відповідно до установчих документів утворює, реорганізує та ліквідує структурні підрозділи (відділення, групи);
{Частину другу статті 11 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу;
здійснює інші повноваження відповідно до статуту закладу дошкільної освіти.
3. Заклад дошкільної освіти здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку.
{Частина третя статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
4. Режим роботи закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюються його засновником (засновниками) відповідно до законодавства України.
{Абзац перший частини четвертої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у закладі дошкільної освіти може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого, цілодобового перебування дітей, а також чергові групи у вихідні, неробочі та святкові дні.
{Частину п’яту статті 11 виключено на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
5. За рекомендаціями інклюзивно-ресурсного центру та письмовою заявою батьків або осіб, які їх замінюють, заклад дошкільної освіти забезпечує доступ до освітнього процесу асистента дитини з особливими освітніми потребами. Асистент дитини з особливими освітніми потребами проходить медичний огляд відповідно до вимог законодавства.
{У статтю 11 включено частину п’яту згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
6. У закладі дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності не допускаються створення і діяльність організаційних структур політичних партій та релігійних організацій.
У приватних закладах дошкільної освіти та закладах дошкільної освіти, заснованих релігійними організаціями, статути яких зареєстровані в установленому законодавством порядку, допускається діяльність відповідних релігійних організацій.
{Частину шосту статті 11 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 498-VIII від 02.06.2015; в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 12. Типи закладів дошкільної освіти
1. Відповідно до потреб громадян України створюються такі заклади дошкільної освіти:
заклад дошкільної освіти (ясла) для дітей віком від одного до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
{Абзац другий частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
заклад дошкільної освіти (ясла-садок) для дітей віком від одного до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
{Абзац третій частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
заклад дошкільної освіти (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
заклад дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей з особливими освітніми потребами віком від двох до семи (восьми) років. Заклади дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні;
{Абзац п’ятий частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
будинок дитини — заклад дошкільної освіти системи охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з фізичними та (або) інтелектуальними порушеннями від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років;
{Абзац шостий частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
заклад дошкільної освіти (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються за рахунок держави;
заклад дошкільної освіти (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають в родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від одного до шести (семи, восьми) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, інклюзивні, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров’я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку;
{Абзац дев’ятий частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
заклад дошкільної освіти (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома.
{Абзац одинадцятий частини першої статті 12 виключено на підставі Закону № 290-VI від 20.05.2008}
2. Перелік закладів дошкільної освіти (ясел-садків) компенсуючого типу визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
3. Для задоволення освітніх потреб громадян заклад дошкільної освіти може входити до складу об’єднання з іншими закладами освіти.
{Абзац перший частини третьої статті 12 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації корекційно-розвиткової роботи у складі закладів дошкільної освіти на підставі письмового звернення батьків або законних представників особи з особливими освітніми потребами в обов’язковому порядку утворюються інклюзивні та/або спеціальні групи для виховання і навчання дітей з особливими освітніми потребами.
{Частину третю статті 12 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1324-VII від 05.06.2014; в редакції Закону № 2541-VIII від 06.09.2018}
Діти з особливими освітніми потребами можуть перебувати до семи (восьми) років у спеціальних закладах дошкільної освіти (групах) та інклюзивних групах закладів дошкільної освіти.
{Абзац третій частини третьої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1324-VII від 05.06.2014; в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації корекційної та лікувально-відновлювальної роботи при спеціальних школах (школах-інтернатах), санаторних школах (школах-інтернатах), навчально-реабілітаційних центрах можуть створюватися їхні структурні підрозділи — дошкільні групи.
{Абзац четвертий частини третьої статті 12 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Для задоволення освітніх, соціальних потреб громадян можуть створюватися заклади дошкільної освіти з сезонним перебуванням дітей.
У всіх типах закладів дошкільної освіти при реалізації права дітей на дошкільну освіту враховуються особливі освітні потреби у навчанні і вихованні кожної дитини, у тому числі дітей з особливими освітніми потребами відповідно до принципів інклюзивної освіти.
{Частину третю статті 12 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 1324-VII від 05.06.2014}
Стаття 13. Установчі документи суб’єктів освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти
1. Заклад дошкільної освіти діє на підставі статуту.
Фізична особа — підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність, діють на підставі власних положень про них.
2. Установчі документи розробляються відповідно до Конституції України, Закону України «Про освіту», цього Закону, положення про заклади дошкільної освіти, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших нормативно-правових актів.
{Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2555-VI від 23.09.2010; в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 14. Комплектування груп закладу дошкільної освіти
1. Групи у закладі дошкільної освіти комплектуються за віковими ознаками.
{Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
2. Наповнюваність груп у закладах дошкільної освіти становить:
для дітей віком до одного року — до 10 осіб;
для дітей віком від одного до трьох років — до 15 осіб;
для дітей віком від трьох до шести (семи) років — до 20 осіб;
з короткотривалим і цілодобовим перебуванням дітей — до 10 осіб;
в оздоровчий період — до 15 осіб;
в інклюзивних групах — не більше трьох дітей з особливими освітніми потребами.
{Частину другу статті 14 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017; в редакції Закону № 2541-VIII від 06.09.2018}
Засновник (засновники) може встановлювати меншу наповнюваність груп у закладі дошкільної освіти.
{Абзац дев’ятий частини другої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
У закладах дошкільної освіти, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (засновниками) залежно від демографічної ситуації.
3. Порядок зарахування, відрахування та переведення вихованців до державних та комунальних закладів освіти для здобуття дошкільної освіти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
Порядок зарахування, відрахування та переведення вихованців до приватних і корпоративних закладів освіти для здобуття дошкільної освіти визначається засновником (засновниками).
{Частина третя статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 15. Статус закладу дошкільної освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти
{Назва статті 15 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
1. Заклад дошкільної освіти є юридичною особою.
Форма власності закладу дошкільної освіти визначається відповідно до законодавства. Заклади дошкільної освіти можуть бути засновані на засадах державно-приватного партнерства (корпоративний заклад дошкільної освіти).
{Частина перша статті 15 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
2. Статус державного має заклад дошкільної освіти, заснований на державній формі власності.
3. Статус комунального має заклад дошкільної освіти, заснований на комунальній формі власності.
4. Статус приватного має заклад дошкільної освіти, заснований на приватній формі власності.
5. Статус корпоративного має заклад дошкільної освіти, заснований кількома суб’єктами різних форм власності на засадах державно-приватного партнерства, особливості управління яким визначаються засновницьким договором та статутом.
{Статтю 15 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
6. Права та обов’язки закладу дошкільної освіти, передбачені Законом України «Про освіту», цим та іншими законами, мають також фізична особа — підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність у сфері дошкільної освіти.
{Статтю 15 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 16. Утворення, реорганізація, ліквідація та перепрофілювання закладу дошкільної освіти
1. Рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності приймає його засновник (засновники).
Засновником закладу дошкільної освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад дошкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника.
2. Заклади дошкільної освіти утворюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, духовних і мовних потреб за наявності дітей відповідного віку, необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням вимог санітарного законодавства.
3. Вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних закладів дошкільної освіти використовуються виключно для роботи з дітьми.
Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми.
4. Заклади дошкільної освіти можуть бути передані засновниками у комунальну чи державну власність відповідно до законодавства.
{Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 76-VIII від 28.12.2014, № 498-VIII від 02.06.2015; в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Розділ III
УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 17. Органи управління системою дошкільної освіти
Управління системою дошкільної освіти здійснюють:
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти;
{Статтю 17 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади дошкільної освіти;
Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації;
{Абзац шостий статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
органи місцевого самоврядування.
Стаття 18. Основні завдання органів управління системою дошкільної освіти
Основними завданнями органів управління системою дошкільної освіти є:
створення умов для здобуття дітьми, у тому числі з особливими освітніми потребами, дошкільної освіти;
{Абзац другий статті 18 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
прогнозування, забезпечення розвитку дошкільної освіти та мережі закладів дошкільної освіти незалежно від типів і форми власності відповідно до освітніх запитів населення;
ліцензування освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти відповідно до законодавства;
{Абзац четвертий статті 18 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
{Абзац п’ятий статті 18 виключено на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
соціальний захист, охорона життя, здоров’я та захист прав учасників освітнього процесу в закладі дошкільної освіти;
здійснення контролю за виконанням завдань дошкільної освіти та додержанням вимог Базового компонента дошкільної освіти, навчально-методичного керівництва та державного інспектування в закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів та форми власності;
організація науково-методичного забезпечення дошкільної освіти, впровадження в практику досягнень науки, передового досвіду, новітніх педагогічних технологій;
ведення обліку дітей дошкільного віку;
проведення експериментальної та інноваційної діяльності;
здійснення міжнародного співробітництва у системі дошкільної освіти;
забезпечення системи дошкільної освіти керівними і педагогічними кадрами, сприяння їх підготовці, підвищенню кваліфікації і проведенню атестації.
Стаття 19. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти:
{Абзац другий частини першої статті 19 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012}
{Абзац третій частини першої статті 19 виключено на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
розробляє та затверджує державні нормативи фінансового, матеріального забезпечення дітей та матеріально-технічного оснащення закладів дошкільної освіти;
визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку системи дошкільної освіти;
розробляє та затверджує Базовий компонент дошкільної освіти;
{Абзац шостий частини першої статті 19 в редакції Закону № 5460-VI від 16.10.2012}
{Абзац сьомий частини першої статті 19 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012}
{Абзац восьмий частини першої статті 19 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012}
визначає порядок атестації педагогічних працівників системи дошкільної освіти;
приймає рішення щодо організації інноваційної діяльності у системі дошкільної освіти, координує та контролює її проведення;
розробляє та затверджує примірні переліки матеріально-технічного оснащення закладів дошкільної освіти, ігрового, навчально-дидактичного обладнання;
{Абзац одинадцятий частини першої статті 19 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
здійснює в установленому законодавством порядку міжнародне співробітництво у системі дошкільної освіти.
Акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, прийняті у межах його повноважень, є обов’язковими для інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади дошкільної освіти, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.
{Абзац тринадцятий частини першої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади дошкільної освіти, здійснюють інші повноваження, передбачені законами України та положеннями про них.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти в межах їх компетенції:
{Абзац перший частини другої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
забезпечують реалізацію державної політики у сфері дошкільної освіти на відповідній території, у тому числі розвиток мережі закладів дошкільної освіти всіх форм власності відповідно до потреб населення, враховуючи інтереси дітей з особливими освітніми потребами, поліпшення матеріально-технічної бази та господарське обслуговування комунальних закладів дошкільної освіти;
{Абзац другий частини другої статті 19 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
{Абзац третій частини другої статті 19 виключено на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
виконують функції засновника закладів дошкільної освіти на відповідній території;
{Абзац четвертий частини другої статті 19 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
беруть участь у розробленні та реалізації змісту дошкільної освіти;
створюють умови для одержання дітьми, у тому числі з особливими освітніми потребами, дошкільної освіти;
{Абзац шостий частини другої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
організовують наукове, програмно-методичне, кадрове, матеріальне забезпечення діяльності педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти, їх підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та атестацію;
здійснюють добір, призначення на посади та звільнення з посад керівних кадрів у комунальних закладах дошкільної освіти;
{Абзац восьмий частини другої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
створюють умови для розвитку закладів дошкільної освіти усіх форм власності;
{Абзац дев’ятий частини другої статті 19 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
організовують підготовку, проведення експериментальної та інноваційної діяльності у закладах дошкільної освіти та контролюють хід їх здійснення;
забезпечують організоване оздоровлення дітей дошкільного віку;
забезпечують доступність будівель, споруд і приміщень закладів дошкільної освіти згідно з державними будівельними нормами і стандартами;
{Частину другу статті 19 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
здійснюють контроль щодо проектування, будівництва та реконструкції будівель, споруд, приміщень закладів дошкільної освіти з урахуванням принципів універсального дизайну та/або розумного пристосування;
{Частину другу статті 19 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
забезпечують соціальний захист, охорону життя, здоров’я та захист прав учасників освітнього процесу та обслуговуючого персоналу в закладі дошкільної освіти;
здійснюють інші повноваження відповідно до Конституції України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про освіту», цього Закону та положень про них.
Стаття 20. Управління та громадське самоврядування закладу дошкільної освіти
1. Керівництво закладом дошкільної освіти здійснює його директор.
2. Колегіальним постійно діючим органом управління закладом дошкільної освіти є педагогічна рада, повноваження якої визначаються установчими документами цього закладу. Педагогічна рада створюється в усіх закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності за наявності не менше трьох педагогічних працівників.
До складу педагогічної ради закладу дошкільної освіти входять усі педагогічні працівники закладу, медичні працівники, інші спеціалісти. До складу педагогічної ради закладу дошкільної освіти можуть входити голови батьківських комітетів, фізичні особи, які провадять освітню діяльність у сфері дошкільної освіти.
На засідання педагогічної ради можуть бути запрошені представники громадських об’єднань, педагогічні працівники закладів середньої освіти, батьки або особи, які їх замінюють. Особи, запрошені на засідання педагогічної ради, мають право дорадчого голосу.
Головою педагогічної ради закладу дошкільної освіти є його директор. Педагогічна рада обирає зі свого складу секретаря на навчальний рік.
Педагогічна рада закладу дошкільної освіти:
схвалює освітню програму закладу, оцінює результативність її виконання та виконання Базового компонента дошкільної освіти, хід якісного виконання програм розвитку, виховання і навчання дітей у кожній віковій групі;
формує систему та затверджує процедури внутрішнього забезпечення якості освіти, зокрема систему та механізми забезпечення академічної доброчесності;
розглядає питання вдосконалення організації освітнього процесу у закладі;
визначає план роботи закладу та педагогічне навантаження педагогічних працівників;
затверджує заходи щодо зміцнення здоров’я дітей;
обговорює питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їхньої творчої ініціативи;
затверджує щорічний план підвищення кваліфікації педагогічних працівників;
заслуховує звіти педагогічних працівників, які проходять атестацію;
розглядає питання впровадження в освітній процес найкращого педагогічного досвіду та інновацій, участі в дослідницькій, експериментальній, інноваційній діяльності, співпраці з іншими закладами освіти, науковими установами, фізичними та юридичними особами, які сприяють розвитку освіти;
визначає шляхи співпраці закладу дошкільної освіти з сім’єю;
ухвалює рішення щодо відзначення, морального та матеріального заохочення учнів (вихованців), працівників закладу та інших учасників освітнього процесу;
розглядає питання щодо відповідальності працівників закладу та інших учасників освітнього процесу за невиконання ними своїх обов’язків;
має право ініціювати проведення позапланового інституційного аудиту закладу та проведення громадської акредитації закладу;
розглядає інші питання, віднесені законом та/або установчими документами закладу до її повноважень.
Рішення педагогічної ради закладу дошкільної освіти вводяться в дію рішеннями керівника закладу.
3. У закладі дошкільної освіти можуть діяти:
органи самоврядування працівників закладу освіти;
органи батьківського самоврядування;
інші органи громадського самоврядування учасників освітнього процесу.
Вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу дошкільної освіти є загальні збори (конференція) колективу закладу дошкільної освіти.
Загальні збори (конференція) заслуховують звіти керівника закладу дошкільної освіти з питань статутної діяльності та дають оцінку його професійно-педагогічної діяльності, розглядають питання навчально-виховної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності закладу дошкільної освіти.
{Стаття 20 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 21. Державний нагляд (контроль) у сфері дошкільної освіти
1. Державний нагляд (контроль) у сфері дошкільної освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту».
{Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Розділ IV
ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 22. Базовий компонент дошкільної освіти
1. Базовий компонент дошкільної освіти — це державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті.
Виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти є обов’язковим для всіх закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, інших форм здобуття дошкільної освіти.
Процедура досягнення здобувачами дошкільної освіти результатів навчання (набуття компетентностей), передбачених Базовим компонентом дошкільної освіти, визначається освітньою програмою закладу освіти.
Базовий компонент дошкільної освіти розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, затверджується в установленому порядку і переглядається не менше одного разу на 10 років.
2. Навчально-методичне забезпечення реалізації Базового компонента дошкільної освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
3. До розроблення Базового компонента дошкільної освіти долучаються Національна академія педагогічних наук України, органи із забезпечення якості освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші науково-методичні та методичні установи, громадські об’єднання, у тому числі фахові організації (професійні асоціації), інші інститути громадянського суспільства, експерти тощо.
{Стаття 22 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
1. Освітня програма — це єдиний комплекс освітніх компонентів, спланованих і організованих закладом дошкільної освіти для досягнення вихованцями результатів навчання (набуття компетентностей), визначених Базовим компонентом дошкільної освіти.
Освітні програми можуть мати корекційно-розвитковий складник для дітей з особливими освітніми потребами.
{Частину першу статті 23 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
Основою для розроблення освітньої програми є Базовий компонент дошкільної освіти.
2. Освітня програма має містити:
загальний обсяг навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти;
перелік, зміст, тривалість і взаємозв’язок освітніх галузей та/або предметів, дисциплін тощо, логічну послідовність їх вивчення;
форми організації освітнього процесу;
опис та інструменти системи внутрішнього забезпечення якості освіти;
інші освітні компоненти (за рішенням закладу дошкільної освіти).
3. Зміст освітньої програми повинен передбачати:
формування основ соціальної адаптації та життєвої компетентності дитини;
виховання елементів природодоцільного світогляду, розвиток позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля;
утвердження емоційно-ціннісного ставлення до практичної та духовної діяльності людини;
розвиток потреби в реалізації власних творчих здібностей.
4. Освітня програма схвалюється педагогічною радою закладу дошкільної освіти та затверджується його керівником.
5. Освітні програми, що розробляються на основі типових освітніх програм, не потребують окремого затвердження центральним органом забезпечення якості освіти.
6. Кожна освітня програма має передбачати набуття дитиною компетентностей, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти.
7. На основі освітньої програми заклад дошкільної освіти складає та затверджує план роботи, що конкретизує організацію освітнього процесу.
8. Запровадження експериментальних освітніх програм можливе лише за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
9. Здобуття дошкільної освіти дітьми з особливими освітніми потребами здійснюється за окремими програмами і методиками, розробленими на основі Базового компонента дошкільної освіти центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
{Частина дев’ята статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
10. Додаткові освітні послуги, які не визначені Базовим компонентом дошкільної освіти, вводяться лише за згодою батьків дитини або осіб, які їх замінюють, за рахунок коштів батьків або осіб, які їх замінюють, фізичних та юридичних осіб на основі угоди між батьками або особами, які їх замінюють, та закладом дошкільної освіти у межах гранично допустимого навантаження дитини.
{Стаття 23 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 24. Планування роботи закладу дошкільної освіти
1. Діяльність закладу дошкільної освіти регламентується планом роботи, який складається, як правило, на навчальний рік та оздоровчий період.
2. План роботи закладу дошкільної освіти незалежно від типу та форми власності затверджується керівником такого закладу.
{Частина друга статті 24 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
{Частину третю статті 24 виключено на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Розділ V
НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 25. Науково-методичне забезпечення системи дошкільної освіти
Науково-методичне забезпечення системи дошкільної освіти здійснюють:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, підпорядковані йому науково-методичні установи та вищі педагогічні навчальні заклади, а також науково-дослідні установи Національної академії педагогічних наук України та Національної академії наук України;
{Абзац другий статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти Національної академії педагогічних наук України;
Кримський республіканський інститут післядипломної освіти, обласні, Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти;
методичні кабінети та інші науково-методичні установи, підпорядковані місцевим органам управління освітою;
інші суб’єкти, що здійснюють наукове і методичне забезпечення відповідно до статті 75Закону України «Про освіту».
{Статтю 25 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 26. Завдання науково-методичного забезпечення системи дошкільної освіти
Завданнями науково-методичного забезпечення системи дошкільної освіти є:
розроблення та впровадження програмно-методичної бази дошкільної освіти;
створення навчально-виховних програм, навчально-методичних та навчально-наочних посібників;
узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду;
організація співпраці з іншими навчальними закладами для підвищення ефективності програмно-методичного забезпечення;
аналіз стану освітньої роботи та рівня розвитку дитини відповідно до завдань дошкільної освіти, Базового компонента дошкільної освіти;
підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації педагогічних працівників системи дошкільної освіти;
пропаганда просвітницької діяльності у засобах масової інформації.
Розділ VI
УЧАСНИКИ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У СФЕРІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 27. Учасники освітнього процесу
Учасниками освітнього процесу у сфері дошкільної освіти є:
діти дошкільного віку, вихованці, учні;
педагогічні працівники: директори, заступники директора з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, асистенти вихователів, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи та інші спеціалісти;
{Абзац третій статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
помічники вихователів та няні;
{Абзац четвертий статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
батьки або особи, які їх замінюють;
батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
асистенти дітей з особливими освітніми потребами;
{Статтю 27 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
фізичні особи, які мають право здійснювати освітню діяльність у сфері дошкільної освіти.
{Абзац дев’ятий статті 27 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 28. Права дитини у сфері дошкільної освіти
1. Права дитини у сфері дошкільної освіти визначені Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Дитина має гарантоване державою право на:
безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти;
безпечні та нешкідливі для здоров’я умови утримання, розвитку, виховання і навчання;
захист від будь-якої інформації, пропаганди та агітації, що завдає шкоди її здоров’ю, моральному та духовному розвитку;
безоплатне медичне обслуговування у закладах дошкільної освіти;
{Абзац п’ятий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
захист від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять здоров’ю дитини, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності;
діти з особливими освітніми потребами, що зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку та/або сенсорними та фізичними порушеннями, мають право на першочергове зарахування до закладів дошкільної освіти.
{Частину другу статті 28 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
Стаття 29. Права та обов’язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти
Права та обов’язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти визначаються Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 30. Педагогічне навантаження, оплата праці, відпочинок педагогічних та інших працівників у сфері дошкільної освіти
1. Педагогічний працівник закладу дошкільної освіти — особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну освіту за відповідною спеціальністю та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, забезпечує результативність та якість роботи, а також фізичний і психічний стан якої дозволяє виконувати професійні обов’язки.
{Частина перша статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
2. Педагогічне навантаження педагогічного працівника у сфері дошкільної освіти — час, призначений для здійснення освітнього процесу.
3. Педагогічне навантаження педагогічного працівника закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності відповідно становить:
{Дію абзацу другого частини третьої статті 30 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003}
{Дію абзацу другого частини третьої статті 30 зупинено на 2003 рік згідно із Законом № 380-IV від 26.12.2002}
{Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом другим частини третьої статті 30 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом № 2905-III від 20.12.2001}
{Установити, що у 2004 році положення і норми, передбачені абзацом другим частини третьої статті 30 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003}
вихователя інклюзивної групи, групи компенсуючого типу | — 25 годин; |
{Абзац третій частини третьої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017} | |
асистента вихователя інклюзивної групи | — 36 годин |
{Частину третю статті 30 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017} | |
соціального педагога | — 40 годин; |
практичного психолога | — 40 годин; |
практичного психолога закладу дошкільної освіти (ясел-садка) компенсуючого типу та з інклюзивними групами | — 20 годин; |
{Абзац сьомий частини третьої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017} | |
музичного керівника | — 24 години; |
інструктора з фізкультури | — 30 годин; |
вчителя-дефектолога, вчителя-логопеда | — 20 годин; |
керівник гуртка | — 18 годин |
{Частину третю статті 30 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017} | |
вихователя-методиста | — 36 годин |
на тиждень, що відповідає тарифній ставці.
Розміри тарифних ставок інших педагогічних працівників закладу дошкільної освіти встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці педагогічних працівників, спеціалістів, обслуговуючого персоналу та інших працівників закладів дошкільної освіти здійснюється згідно з Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.
Педагогічне навантаження педагогічного працівника закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності обсягом менше тарифної ставки, передбаченої частиною першою цієї статті, встановлюється лише за його письмовою згодою у порядку, передбаченому законодавством України.
4. Педагогічні працівники мають право на додаткову оплачувану відпустку. Тривалість відпустки помічників вихователів закладів дошкільної освіти становить 28 календарних днів. Окремим категоріям працівників закладів дошкільної освіти (ясел-садків) компенсуючого типу, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним навантаженням, надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Стаття 31. Трудові відносини у системі дошкільної освіти
1. Трудові відносини у системі дошкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
2. На посаду керівника закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності призначається особа, яка є громадянином України, має вищу освіту не нижче ступеня бакалавра, стаж педагогічної роботи не менш як три роки, а також організаторські здібності, фізичний і психічний стан якої не перешкоджає виконанню професійних обов’язків.
{Частина друга статті 31 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
3. Керівника закладу дошкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган.
Інших працівників закладу дошкільної освіти призначає на посади та звільняє з посад його керівник у порядку, передбаченому установчими документами закладу, відповідно до законодавства.
{Частина третя статті 31 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
{Частину четверту статті 31 виключено на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 32. Атестація педагогічних працівників закладу дошкільної освіти
1. Атестація педагогічних працівників закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності є обов’язковою і здійснюється, як правило, один раз на п’ять років відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників України, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.
2. За результатами атестації педагогічних працівників закладу дошкільної освіти визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, встановлюється його кваліфікаційна категорія (спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії), може бути присвоєно відповідне педагогічне звання вихователям — «Вихователь-методист», а вихователям-методистам — «Старший вихователь», учителям усіх спеціальностей — «Старший вчитель», «Вчитель-методист».
Стаття 33. Соціальний захист дітей дошкільного віку
1. Держава забезпечує соціальний захист, підтримку дітей дошкільного віку, особливо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, а також дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей.
2. Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, гарантовано право на збереження родинних стосунків, утримання у державних і комунальних закладах дошкільної освіти за рахунок держави, а також на захист їх особистих, майнових і житлових прав згідно із законодавством України.
3. Грудним дітям та дітям другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, а також грудним дітям та дітям раннього віку, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за рахунок держави гарантується забезпечення дитячим харчуванням у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
{Частина третя статті 33 в редакції Закону № 142-V від 14.09.2006}
4. Дітям з особливими освітніми потребами гарантовано право на:
{Абзац перший частини четвертої статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
відвідування державних і комунальних закладів дошкільної освіти з гнучким режимом роботи та їх утримання у цих закладах за рахунок держави;
отримання психолого-педагогічної допомоги в інклюзивно-ресурсних центрах, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
{Частина четверта статті 33 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
5. Діти з особливими освітніми потребами забезпечуються засобами пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, а також іншими засобами індивідуальної корекції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
{Частина п’ята статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
Стаття 34. Медичне обслуговування дітей у закладі дошкільної освіти
1. Організація безоплатного медичного обслуговування в системі дошкільної освіти забезпечується місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і здійснюється закладами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я відповідно до законодавства України.
2. У закладі дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності діти забезпечуються постійним медичним обслуговуванням на безоплатній основі, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату цього навчального закладу або відповідних закладів охорони здоров’я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Органи охорони здоров’я, заклади охорони здоров’я разом з органами управління освітою здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства у закладах дошкільної освіти, щорічно забезпечують безоплатний медичний огляд дітей, моніторинг і корекцію стану їх здоров’я, несуть відповідальність за додержання санітарно-гігієнічних норм, проведення лікувально-профілактичних заходів у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності.
Стаття 35. Організація харчування дітей у закладі дошкільної освіти
1. Натуральний набір продуктів для харчування дітей дошкільного віку визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
{Частина перша статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
2. Організація та відповідальність за харчування дітей у державних і комунальних закладах дошкільної освіти покладаються на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, районні державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади дошкільної освіти, органи місцевого самоврядування, а також на керівників закладів дошкільної освіти.
{Частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
3. Організація харчування дітей у приватних закладах дошкільної освіти покладається на власників та керівників закладів дошкільної освіти.
4. Контроль і державний нагляд за якістю харчування у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності покладаються на засновників цих закладів, відповідні органи управління охорони здоров’я та відповідні органи управління освітою.
5. Батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному закладі дошкільної освіти у розмірах, визначених органами місцевого самоврядування або відповідними органами управління.
Пільгові умови оплати харчування дітей у закладах дошкільної освіти для багатодітних та малозабезпечених сімей та інших категорій, які потребують соціальної підтримки, надаються за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету.
Від плати за харчування дитини звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім’ях, у яких сукупний дохід на кожного члена сім’ї за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), який щороку встановлюється законом про Державний бюджет України для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних закладах дошкільної освіти. За харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, плата не справляється.
Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади забезпечують безкоштовним харчуванням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з інвалідністю, дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», які навчаються у державних і комунальних закладах дошкільної освіти.
{Абзац четвертий частини п’ятої статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018}
{Частина п’ята статті 35 в редакції Законів № 76-VIII від 28.12.2014, № 911-VIII від 24.12.2015}
6. Порядок встановлення плати за харчування дитини у державному та комунальному закладі дошкільної освіти визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 36. Права та обов’язки батьків або осіб, які їх замінюють
1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
вибирати заклад дошкільної освіти та форму здобуття дитиною дошкільної освіти;
обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладу дошкільної освіти;
звертатися до відповідних органів управління освітою з питань розвитку, виховання і навчання своїх дітей;
захищати законні інтереси своїх дітей у відповідних державних органах і суді;
бути на громадських засадах асистентом дитини з особливими освітніми потребами або визначити особу, яка виконуватиме обов’язки асистента дитини.
{Частину першу статті 36 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані:
виховувати у дітей любов до України, повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до довкілля;
забезпечувати умови для здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти за будь-якою формою;
постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних задатків, нахилів та здібностей;
виховувати у дитини працелюбність, шанобливе ставлення до старших за віком, державної мови, регіональних мов або мов меншин і рідної мови, до народних традицій і звичаїв.
{Абзац шостий частини другої статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5029-VI від 03.07.2012}
3. Інші права та обов’язки батьків і осіб, які їх замінюють, визначаються Законом України«Про освіту».
{Статтю 36 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
Розділ VII
ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 37. Фінансово-господарська діяльність закладів дошкільної освіти
1. Фінансово-господарська діяльність закладів дошкільної освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту», законів про бюджет, власність, місцеве самоврядування та інших нормативно-правових актів.
2. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази закладів дошкільної освіти фінансуються за рахунок коштів засновника (засновників) цих закладів.
{Частина друга статті 37 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
3. Джерелами фінансування закладу дошкільної освіти незалежно від форми власності можуть бути кошти:
державного та місцевих бюджетів;
батьків або осіб, які їх замінюють;
добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;
інші кошти, не заборонені законодавством.
{Статтю 37 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
4. Джерелами фінансування закладів дошкільної освіти (відділень, груп), заснованих на умовах державно-приватного партнерства, є кошти засновників.
Обсяги співфінансування визначаються засновниками на умовах договору.
{Статтю 37 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
5. Державні та комунальні заклади дошкільної освіти можуть надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
{Статтю 37 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
6. Порядок діловодства і бухгалтерського обліку в закладі дошкільної освіти визначається керівником закладу відповідно до законодавства. За рішенням керівника закладу дошкільної освіти бухгалтерський облік може здійснюватися самостійно закладом освіти або через централізовану бухгалтерію.
{Статтю 37 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 38. Матеріально-технічна база закладу дошкільної освіти
1. Матеріально-технічна база закладу дошкільної освіти включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно закладу дошкільної освіти належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Вимоги до матеріально-технічної бази закладу дошкільної освіти визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами. Примірні переліки матеріально-технічного оснащення закладів дошкільної освіти, ігрового, навчально-дидактичного обладнання закладу дошкільної освіти затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
{Частина друга статті 38 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
{Частину третю статті 38 виключено на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
Стаття 39. Штатні розписи закладів дошкільної освіти
1. Штатні розписи державних і комунальних закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування і типу встановлюються відповідним органом управління освітою на основі Типових штатних нормативів закладів дошкільної освіти, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
{Частина перша статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
2. Штатні розписи приватних закладів дошкільної освіти встановлюються власником (засновником) на основі Типових штатних нормативів закладів дошкільної освіти.
Розділ VIII
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 40. Міжнародне співробітництво у системі дошкільної освіти
1. Міжнародне співробітництво у системі дошкільної освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту», цього Закону, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Держава сприяє міжнародному співробітництву у системі дошкільної освіти.
Розділ IX
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Стаття 41. Відповідальність за порушення законодавства про дошкільну освіту
1. Особи, винні у порушенні законодавства про дошкільну освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.
2. Невиконання закладами дошкільної освіти ліцензійних умов може бути підставою для позбавлення їх ліцензії на провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти.
{Частина друга статті 41 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
{Частину третю статті 41 виключено на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
1. Закон України «Про дошкільну освіту» набирає чинності з дня його опублікування, крім абзацу другого частини п’ятої статті 35, який набирає чинності з 1 січня 2002 року.
2. Дія частини першої статті 30 цього Закону щодо обов’язковості вищої педагогічної освіти за відповідною спеціальністю для педагогічних працівників закладів дошкільної освіти поширюється на осіб, які призначатимуться на посаду педагогічного працівника закладу дошкільної освіти, з дня набрання чинності цим Законом.
3. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону;
розробити і затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
4. Внести зміни до таких законів України:
{Підпункт 1 пункту 4 розділу X втратив чинність на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017}
{Підпункт 2 пункту 4 розділу X втратив чинність на підставі Закону № 222-VIII від 02.03.2015}
3) пункт 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170; 1998 р., № 48, ст. 292; 1999 р., № 41, ст. 372; 2001 р., № 32, ст. 172) доповнити абзацом такого змісту:
«Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму».
{Підпункт 4 пункту 4 розділу X втратив чинність на підставі Закону № 5475-VI від 06.11.2012}
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 12 березня 2003 р. N 305
Київ
Про затвердження Положення про
дошкільний навчальний заклад
{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ
N 1124 ( 1124-2009-п ) від 05.10.2009
N 1204 ( 1204-2011-п ) від 16.11.2011
N 28 ( 28-2014-п ) від 22.01.2014
N 530 ( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
Відповідно до статті 13 Закону України "Про дошкільну освіту"
( 2628-14 ) Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Положення про дошкільний навчальний заклад
(додається).
2. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету
Міністрів України від 1 вересня 1993 р. N 688 ( 688-93-п ) "Про
затвердження Положення про дошкільний виховний заклад України".
Прем’єр-міністр України В.ЯНУКОВИЧ
Інд. 28
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 12 березня 2003 р. N 305
ПОЛОЖЕННЯ
про дошкільний навчальний заклад
{ У тексті Положення слово «МОН» замінено словом «МОНмолодьспорт»
у відповідному відмінку згідно з Постановою КМ N 1204
( 1204-2011-п ) від 16.11.2011 }
{ У тексті Положення слово «МОНмолодьспорт» у всіх відмінках
замінено словом «МОН» згідно з Постановою КМ N 28
( 28-2014-п ) від 22.01.2014 }
Загальні питання
1. Це Положення поширюється на всі дошкільні навчальні
заклади, крім будинків дитини, дитячих будинків сімейного типу,
дитячих будинків інтернатного типу, центрів розвитку дитини,
діяльність яких регулюється відповідними положеннями про ці
заклади. { Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1124
( 1124-2009-п ) від 05.10.2009 }
2. Дошкільний навчальний заклад у своїй діяльності керується
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законами України «Про
освіту» ( 1060-12 ), «Про дошкільну освіту» ( 2628-14 ), іншими
законодавчими актами, актами Президента України, Кабінету
Міністрів, наказами МОН, інших центральних органів виконавчої
влади, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування, цим Положенням та власним статутом.
Типи дошкільних навчальних закладів
3. Відповідно до потреб громадян створюються такі дошкільні
навчальні заклади:
ясла — для дітей віком від двох місяців до трьох років, де
забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання;
дитячий садок — для дітей віком від трьох до шести (семи)
років, де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання та
навчання;
ясла-садок — для дітей віком від двох місяців до шести (семи)
років, де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання та
навчання;
ясла-садок компенсуючого типу (спеціальні і санаторні) — для
дітей віком від двох до шести (семи) років, які потребують
корекції фізичного та (або) розумового розвитку; тривалого
лікування та реабілітації відповідно до їх особистісних
можливостей. Спеціальні дошкільні навчальні заклади функціонують
для дітей з порушеннями слуху, зору, мови, опорно-рухового
апарату, інтелекту, затримкою психічного розвитку. Санаторні
дошкільні навчальні заклади функціонують для дітей з ранніми
проявами туберкульозної інфекції, малими формами туберкульозу,
хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання,
серцево-судинної, ендокринної систем, хворобами органів травлення,
психоневрологічними захворюваннями;
ясла-садок комбінованого типу — для дітей віком від двох
місяців до шести (семи) років, до складу якого можуть входити
групи загального розвитку, спеціальні, інклюзивні, санаторні,
сімейні, прогулянкові, короткотривалого перебування у різних
поєднаннях; { Абзац шостий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з
Постановою КМ N 530 ( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
{ Абзац сьомий пункту 3 виключено на підставі Постанови КМ
N 1124 ( 1124-2009-п ) від 05.10.2009 }
центр розвитку дитини — для дітей віком від двох до шести
(семи) років, які виховуються вдома чи відвідують інші заклади, і
де забезпечується їх фізичний, розумовий і психологічний розвиток
та оздоровлення, а в разі потреби — корекція фізичного (або)
розумового розвитку;
ясла-садок сімейного типу — для дітей віком від двох місяців
до шести (семи) років, які перебувають в родинних стосунках, і де
забезпечується їх догляд, розвиток, виховання і навчання
в умовах сім’ї.
Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації
корекційно-розвиткової роботи у складі дошкільних навчальних
закладів можуть створюватися спеціальні та інклюзивні групи для
розвитку дітей з порушеннями слуху, зору, мови, опорно-рухового
апарату, інтелекту, затримкою психічного розвитку. { Пункт 3
доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 530 ( 530-2015-п ) від
29.07.2015 }
Рішення про створення інклюзивної групи (груп) у дошкільному
навчальному закладі комунальної форми власності приймається
органом управління освітою, у сфері управління якого перебуває
відповідний навчальний заклад, державної форми власності —
засновником (засновниками), приватної форми власності — власником
(власниками). { Пункт 3 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ
N 530 ( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
Організаційно-правові засади діяльності
дошкільного навчального закладу
4. Дошкільний навчальний заклад є юридичною особою і діє на
підставі статуту, який затверджується засновником (власником) за
погодженням з відповідним органом управління освітою і
реєструється місцевим органом виконавчої влади.
Дошкільний навчальний заклад має печатку і штамп
встановленого зразка, бланки з власними реквізитами,
реєстраційний рахунок в органах Державного казначейства (для
державних і комунальних закладів), рахунки в банках (для приватних
закладів).
5. Створення, ліквідація, реорганізація дошкільного
навчального закладу здійснюється відповідно до законодавства.
6. Прийом дітей до дошкільного навчального закладу
здійснюється керівником протягом календарного року на підставі
заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про
стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може
відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного
лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження.
{ Абзац перший пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою
КМ N 1204 ( 1204-2011-п ) від 16.11.2011 }
Для прийому дітей до дошкільного навчального закладу (групи)
компенсуючого типу, а також для прийому дітей з порушеннями слуху,
зору, мови, опорно-рухового апарату, інтелекту, затримкою
психічного розвитку в інклюзивні групи додатково подається
висновок психолого-медико-педагогічної консультації,
територіального лікувально-профілактичного закладу чи
тубдиспансеру, направлення місцевого органу управління освітою та
індивідуальна програма реабілітації для дітей з інвалідністю.
{ Абзац другий пункту 6 в редакції Постанови КМ N 530
( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
7. Під час прийому дитини до дошкільного навчального закладу,
керівник зобов’язаний ознайомити батьків або осіб, що їх
замінюють, із статутом дошкільного закладу, іншими документами, що
регламентують його діяльність.
8. Групи у дошкільному навчальному закладі комплектуються за
віковими (одновіковими, різновіковими), сімейними (родинними)
ознаками.
Комплектування групи за віком передбачає перебування в ній
дітей однакового віку або з різницею у віці.
Комплектування групи за сімейними (родинними) ознаками
передбачає перебування в ній дітей, які знаходяться між собою у
родинних стосунках.
Групи комплектуються відповідно до нормативів наповнюваності,
санітарно-гігієнічних норм і правил утримання дітей у дошкільних
навчальних закладах з урахуванням побажань батьків або осіб, які
їх замінюють.
Засновник (власник) може встановлювати меншу від нормативів
наповнюваність груп дітьми у дошкільному навчальному закладі.
9. До груп з цілодобовим перебуванням зараховуються діти
віком від 1 року 6 місяців до 6 (7) років.
До груп з короткотривалим перебуванням зараховуються діти
віком від 2 років 6 місяців до 6 (7) років.
10. Переведення дітей з однієї вікової групи до іншої,
формування новостворених груп здійснюється наприкінці оздоровчого
періоду (серпень). { Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1204
( 1204-2011-п ) від 16.11.2011 }
11. За дитиною зберігається місце в дошкільному навчальному
закладі державної та комунальної форм власності у разі її хвороби,
карантину, санаторного лікування, реабілітації, на час відпустки
батьків або осіб, які їх замінюють, а також у літній оздоровчий
період (75 днів). { Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 530
( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
12. Відрахування дитини з дошкільного навчального закладу
державної та комунальної форми власності може здійснюватись:
за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють;
на підставі медичного висновку про стан здоров’я дитини, що
виключає можливість її подальшого перебування у дошкільному
навчальному закладі даного типу. Такий висновок одночасно повинен
містити рекомендації щодо типу дошкільного навчального закладу, в
якому доцільне подальше перебування дитини; { Абзац третій пункту
12 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 530
( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
у разі несплати без поважних причин батьками або особами, які
їх замінюють, плати за харчування дитини протягом двох місяців.
Адміністрація дошкільного навчального закладу зобов’язана
письмово із зазначенням причин повідомити батьків або осіб, які їх
замінюють, про відрахування дитини не менш як за 10 календарних
днів. { Абзац п’ятий пункту 12 із змінами, внесеними згідно з
Постановою КМ N 530 ( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
Забороняється безпідставне відрахування дитини з дошкільного
навчального закладу.
13. Порядок прийому, відрахування та збереження за дитиною
місця у дошкільному навчальному закладі приватної форми власності
визначається засновником (власником).
14. Для задоволення потреб населення дошкільний навчальний
заклад може функціонувати протягом року чи сезонно (неповний
календарний рік, але не менш як три місяці на рік).
Режим роботи дошкільного навчального закладу встановлюється
його засновником (власником) за погодженням з відповідними
органами управління освітою та охорони здоров’я.
У зоні екологічного лиха за рішенням місцевого органу
виконавчої влади може встановлюватися особливий режим роботи
дошкільного навчального закладу.
15. Режим роботи дошкільного навчального закладу
компенсуючого типу та інклюзивних груп встановлюється з
урахуванням проведення корекційно-відновлювальної та
соціально-реабілітаційної роботи. { Пункт 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 530
( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
16. За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у
дошкільному навчальному закладі дитина може перебувати цілодобово,
протягом дня або короткотривало (неповний день). Для дітей, які
перебувають у дошкільному навчальному закладі короткотривало
можуть створюватися окремі групи. У дошкільному навчальному
закладі можуть функціонувати чергові групи в ранкові та вечірні
години, у вихідні та святкові дні.
Зарахування дітей до таких груп здійснюється на загальних
підставах.
17. Якщо для створення дошкільного навчального закладу
компенсуючого типу немає достатньої кількості дітей, які
потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку,
відкриваються спеціальні та (або) інклюзивні групи у дошкільних
навчальних закладах інших типів. { Абзац перший пункту 17 із
змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 530 ( 530-2015-п ) від
29.07.2015 }
Порядок комплектування дошкільних навчальних закладів (груп)
компенсуючого типу та інклюзивних груп, організація
корекційно-відновлювальної роботи, специфіка діяльності
визначається МОН за погодженням з МОЗ. { Абзац другий пункту 17 із
змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 530 ( 530-2015-п ) від
29.07.2015 }
18. Дошкільний навчальний заклад здійснює
соціально-педагогічний патронат сім’ї з метою забезпечення умов
для здобуття дошкільної освіти дітьми дошкільного віку, які
потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, але не
відвідують дошкільних закладів, та надання консультаційної
допомоги сім’ї.
19. Діти, які перебувають у дошкільному навчальному закладі
короткотривало чи під соціально-педагогічним патронатом, беруться
на облік у цьому закладі.
Організація навчально-виховного процесу
20. Зміст дошкільної освіти визначається Базовим компонентом
дошкільної освіти та реалізується згідно з програмою (програмами)
розвитку дітей та навчально-методичними посібниками, затвердженими
в установленому порядку МОН. { Пункт 20 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 1204
( 1204-2011-п ) від 16.11.2011, N 530 ( 530-2015-п ) від
29.07.2015 }
21. З метою своєчасного виявлення, підтримки та розвитку
обдарованості, природних нахилів та здібностей дітей дошкільний
навчальний заклад може організовувати освітній процес за одним чи
кількома пріоритетними напрямами (художньо-естетичний,
фізкультурно-оздоровчий, музичний, гуманітарний тощо).
22. Дошкільний навчальний заклад для здійснення
навчально-виховного процесу має право обирати програму (програми)
розвитку дітей із затверджених в установленому порядку МОН. { Пункт 22 в редакції Постанови КМ N 530 ( 530-2015-п ) від
29.07.2015 }
23. Навчально-виховний процес у спеціальних та інклюзивних
групах (для дітей з порушеннями слуху, зору, мови, опорно-рухового
апарату, інтелекту, затримкою психічного розвитку) у дошкільних
навчальних закладах здійснюється за спеціальними програмами
розвитку дітей та навчально-методичними посібниками, затвердженими
в установленому порядку МОН. { Абзац перший пункту 23 в редакції
Постанови КМ N 530 ( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
У таких групах проводиться корекційно-відновлювальна робота з
предметно-практичного навчання, лікувальної фізкультури,
соціально-побутової та комунікативної діяльності, просторової
орієнтації, розвитку слухового, зорового, дотикового сприймання,
формування мовлення. { Абзац другий пункту 23 із змінами,
внесеними згідно з Постановою КМ N 530 ( 530-2015-п ) від
29.07.2015 }
24. Діяльність дошкільного навчального закладу
регламентується планом роботи, який складається на навчальний рік
і оздоровчий період, схвалюється педагогічною радою,
затверджується керівником закладу та погоджується з відповідним
органом управління освітою. План на оздоровчий період додатково
погоджується з територіальною санітарно-епідеміологічною службою.
25. Навчальний рік у дошкільному навчальному закладі
починається 1 вересня і закінчується 31 травня наступного року, а
оздоровчий період — 1 червня по 31 серпня.
26. Дошкільний навчальний заклад відповідно до статутних
цілей і завдань може надавати додаткові освітні послуги, які не
визначені Державною базовою програмою, лише на основі угоди між
батьками або особами, які їх замінюють, та дошкільним закладом у
межах гранично допустимого навантаження дитини, визначеного МОН
разом з МОЗ.
Відмова батьків або осіб, які їх замінюють, від
запропонованих додаткових освітніх послуг не може бути підставою
для відрахування дитини з дошкільного навчального закладу.
Платні послуги не можуть надаватися замість або в рамках
Державної базової програми.
Організація харчування дітей у
дошкільному навчальному закладі
27. Дошкільний навчальний заклад забезпечує збалансоване
харчування дітей, необхідне для їх нормального росту і розвитку із
дотриманням натурального набору продуктів, визначених МОЗ спільно
з МОН за погодженням з Мінфіном.
28. Харчування дітей у дошкільному навчальному закладі та
його кратність залежить від режиму роботи закладу та тривалості
перебування в ньому дітей.
29. Для дітей, які перебувають у дошкільному навчальному
закладі менше шести годин, організація харчування, його форми і
кратність визначаються за домовленістю з батьками або особами, які
їх замінюють.
Медичне обслуговування дітей
у дошкільному навчальному закладі
30. Медичне обслуговування дітей у дошкільному навчальному
закладі здійснюється на безоплатній основі медичними працівниками,
які входять до штату цього закладу або відповідних закладів
охорони здоров’я, і передбачає проведення обов’язкових медичних
оглядів, у тому числі медичних оглядів перед профілактичними
щепленнями, проведення профілактичних щеплень згідно з календарем
щеплень, надання невідкладної медичної допомоги на догоспітальному
етапі, організацію заходів для госпіталізації (у разі показань) та
інформування про це батьків або осіб, які їх замінюють.
До основних обов’язків медичних працівників дошкільного
закладу належать:
моніторинг стану здоров’я, фізичного та нервово-психічного
розвитку дітей, надання їм невідкладної медичної допомоги;
організація і проведення медичних оглядів, у тому числі,
поглиблених, профілактичних та лікувально-оздоровчих заходів,
оцінка їх ефективності;
здійснення контролю за організацією та якістю харчування,
дотриманням раціонального режиму навчально-виховної діяльності,
навчального навантаження;
медичний контроль за виконанням санітарно-гігієнічного та
протиепідемічного режиму;
проведення санітарно-просвітницької роботи серед дітей,
батьків або осіб, які їх замінюють, та працівників закладу.
31. Дошкільний навчальний заклад надає приміщення і
забезпечує належні умови для роботи медичного персоналу та
проведення лікувально-профілактичних заходів.
32. Для здійснення лікувально-оздоровчої,
корекційно-відновлювальної роботи у дошкільних навчальних закладах
компенсуючого та комбінованого типів, які мають спеціальні,
інклюзивні та санаторні групи, обладнуються відповідні кабінети та
приміщення. { Пункт 32 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 530
( 530-2015-п ) від 29.07.2015 }
Учасники навчально-виховного процесу
33. Учасниками навчально-виховного процесу у дошкільному
навчальному закладі є діти дошкільного віку, педагогічні
працівники, помічники вихователів, няні, медичні працівники,
батьки або особи, які їх замінюють.
34. На посаду педагогічного працівника дошкільного
навчального закладу призначається особа, яка має відповідну вищу
педагогічну освіту, а саме, освітньо-кваліфікаційний рівень
магістра, спеціаліста, бакалавра або молодшого спеціаліста (до
введення в дію Закону України «Про освіту» — вищу або середню
спеціальну освіту), а також стан здоров’я якої дозволяє виконувати
професійні обов’язки.
35. Педагогічні працівники дошкільних навчальних закладів
підлягають атестації, яка є обов’язковою і здійснюється один раз
на п’ять років.
36. Педагогічні працівники дошкільного навчального закладу
мають право:
на вільний вибір педагогічно доцільних форм, методів і
засобів роботи з дітьми;
брати участь у роботі органів самоврядування закладу;
на підвищення кваліфікації, участь у методичних об’єднаннях,
нарадах тощо;
проводити в установленому порядку науково-дослідну,
експериментальну, пошукову роботу;
вносити пропозиції щодо поліпшення роботи закладу;
на соціальне та матеріальне забезпечення відповідно до
законодавства;
об’єднуватися у професійні спілки та бути членами інших
громадських об’єднань, діяльність яких не заборонена
законодавством; { Абзац восьмий пункту 36 із змінами, внесеними
згідно з Постановою КМ N 28 ( 28-2014-п ) від 22.01.2014 }
на захист професійної честі та власної гідності.
37. Педагогічні працівники дошкільного навчального закладу
зобов’язані:
виконувати статут, правила внутрішнього розпорядку, умови
трудового договору;
дотримуватися педагогічної етики, норм загальнолюдської
моралі, поважати гідність дитини та її батьків;
забезпечувати емоційний комфорт, захист дитини від будь-яких
форм експлуатації та дій, які шкодять її здоров’ю, а також від
фізичного та психологічного насильства.
38. Права, обов’язки та соціальні гарантії інших працівників
дошкільного навчального закладу регулюються трудовим
законодавством та правилами внутрішнього розпорядку дошкільного
навчального закладу.
39. Працівники дошкільного навчального закладу несуть
відповідальність за збереження життя, фізичне і психічне здоров’я
вихованців згідно із законодавством.
40. Працівники дошкільного навчального закладу проходять
періодичні безоплатні медичні огляди в установленому
законодавством порядку.
Управління дошкільним навчальним закладом
41. Керівництво дошкільним навчальним закладом здійснює його
директор (завідувач).
42. Колегіальним постійно діючим органом управління
дошкільним навчальним закладом є педагогічна рада закладу. Порядок
її створення, склад та повноваження визначені Законом України «Про
дошкільну освіту» ( 2628-14 ).
43. На посаду керівника дошкільного навчального закладу
призначається особа, яка є громадянином України, має відповідну
вищу педагогічну освіту не нижче освітнього кваліфікаційного рівня
«спеціаліст», стаж педагогічної роботи у сфері дошкільної освіти
не менш як три роки, а також організаторські здібності, та стан
здоров’я якої не перешкоджає виконанню професійних обов’язків.
44. Керівник дошкільного навчального закладу:
здійснює керівництво і контроль за діяльністю дошкільного
навчального закладу;
діє від імені закладу, представляє його в державних та інших
органах, установах і організаціях, укладає угоди з юридичними та
фізичними особами;
розпоряджається в установленому порядку майном, коштами
дошкільного навчального закладу і відповідає за дотримання
фінансової дисципліни та збереження матеріально-технічної бази
закладу;
приймає на роботу та звільняє з роботи працівників
дошкільного навчального закладу;
затверджує штатний розпис за погодженням із засновником
(власником) дошкільного навчального закладу;
контролює організацію харчування і медичного обслуговування
дітей;
затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку,
посадові інструкції працівників за погодженням з профспілковим
комітетом;
забезпечує дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних
норм і правил техніки безпеки, вимог безпечної життєдіяльності
дітей і працівників;
відповідає за реалізацію завдань дошкільної освіти,
визначених законом України «Про дошкільну освіту» ( 2628-14 ), та
забезпечення рівня дошкільної освіти у межах державних вимог до її
змісту і обсягу;
контролює відповідність застосовуваних форм, методів і
засобів розвитку, виховання і навчання дітей їх віковим,
психофізіологічним особливостям, здібностям і потребам;
підтримує ініціативу щодо вдосконалення навчально-виховної
роботи, заохочує творчі пошуки, дослідно-експериментальну роботу
педагогів;
організовує різні форми співпраці з батьками або особами, які
їх замінюють;
щороку звітує про свою діяльність на загальних зборах
(конференціях) колективу закладу та батьків або осіб, які їх
замінюють.
45. Органом громадського самоврядування у дошкільному
навчальному закладі є загальні збори (конференція) колективу
закладу та батьків або осіб, які їх замінюють, що скликаються не
рідше одного разу на рік.
46. Загальні збори (конференція):
обирають раду дошкільного навчального закладу, її членів і
голову, встановлюють строк їх повноважень;
заслуховують звіт керівника з питань статутної діяльності
закладу, голови ради дошкільного навчального закладу, дають їй
оцінку шляхом таємного або відкритого голосування;
розглядають питання навчально-виховної, методичної та
фінансово-господарської діяльності дошкільного навчального
закладу;
затверджують основні напрями вдосконалення роботи і розвитку
дошкільного навчального закладу.
47. У період між загальними зборами (конференціями) діє рада
дошкільного навчального закладу, діяльність якої регулюється
статутом.
Рада дошкільного навчального закладу організовує виконання
рішень загальних зборів (конференцій), розглядає питання
поліпшення умов для здобуття дошкільної освіти, зміцнення
матеріально-технічної бази, поповнення й використання бюджету
закладу, вносить пропозиції щодо морального і матеріального
заохочення учасників навчально-виховного процесу, погоджує зміст і
форми роботи з педагогічної освіти батьків.
До складу ради дошкільного навчального закладу обираються
пропорційно представники від педагогічного колективу і батьків або
осіб, які їх замінюють.
Засідання ради дошкільного навчального закладу є правомірним,
якщо в ньому бере участь не менше двох третин її членів.
48. У дошкільному навчальному закладі може створюватись і
діяти піклувальна рада — орган самоврядування, який формується з
представників органів виконавчої влади, підприємств, установ,
організацій, навчальних закладів, окремих громадян з метою
залучення громадськості до розв’язання проблем освіти,
забезпечення сприятливих умов ефективної роботи дошкільного
навчального закладу. Піклувальна рада (у складі 7-15 осіб)
створюється за рішенням загальних зборів (конференції) або ради
дошкільного навчального закладу. Члени піклувальної ради
обираються на загальних зборах (конференції) дошкільного
навчального закладу і працюють на громадських засадах. Очолює
піклувальну раду голова, який обирається шляхом голосування на її
засіданні з числа членів піклувальної ради. Кількість засідань
визначається їх доцільністю, але, як правило, не менше ніж чотири
рази на рік.
Основними завданнями піклувальної ради є:
співпраця з органами виконавчої влади, підприємствами,
установами, організаціями, навчальними закладами, окремими
громадянами спрямована на поліпшення умов утримання дітей у
дошкільному навчальному закладі;
сприяння зміцненню матеріально-технічної,
культурно-спортивної, корекційно-відновлювальної,
лікувально-оздоровчої бази дошкільного навчального закладу;
сприяння залученню додаткових джерел фінансування дошкільного
навчального закладу;
сприяння організації та проведенню заходів, спрямованих на
охорону життя та здоров’я учасників навчально-виховного процесу;
організація дозвілля та оздоровлення дітей і працівників
дошкільного навчального закладу;
стимулювання творчої праці педагогічних працівників;
всебічне зміцнення зв’язків між родинами дітей та дошкільним
навчальним закладом;
сприяння соціально-правовому захисту учасників
навчально-виховного процесу.
Фінансово-господарська діяльність
та матеріально-технічна база
дошкільного навчального закладу
49. Фінансово-господарська діяльність дошкільного навчального
закладу провадиться відповідно до законодавства та його статуту.
50. Фінансово-господарська діяльність дошкільного навчального
закладу провадиться на основі кошторису, який складається і
затверджується відповідно до законодавства.
Джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є
кошти:
засновника (власника);
відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних
навчальних закладів) у розмірі, передбаченому нормативами
фінансування;
батьків або осіб, які їх замінюють;
добровільні пожертвування і цільові внески фізичних і
юридичних осіб та інші надходження, не заборонені законодавством.
51. Штатні розписи державних і комунальних дошкільних
навчальних закладів затверджуються відповідним органом управління
освітою, приватних — власником (засновником) на основі Типових
штатних нормативів дошкільних навчальних закладів, затверджених
МОН за погодженням з Мінфіном.
52. Матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу
включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар,
обладнання, транспортні засоби, службове житло, інші матеріальні
цінності, вартість яких відображено у балансі дошкільного
навчального закладу або централізованої бухгалтерії, яка
обслуговує цей заклад.
53. Дошкільний навчальний заклад за погодженням із
засновником (власником) може придбавати і орендувати необхідне
обладнання та інше майно; отримувати допомогу від підприємств,
установ, організацій або фізичних осіб; здавати в оренду
приміщення, споруди, обладнання юридичним та фізичним особам для
провадження освітньої діяльності згідно із законодавством.
54. Порядок ведення діловодства, бухгалтерського обліку та
статистичної звітності у дошкільних навчальних закладах
здійснюється відповідно до законодавства.
Контроль за діяльністю
дошкільного навчального закладу
55. Державний контроль за діяльністю дошкільних навчальних
закладів здійснюють ДІНЗ та місцеві органи управління освітою. { Пункт 55 в редакції Постанови КМ N 28 ( 28-2014-п ) від
22.01.2014 }
56. Основною формою державного контролю за діяльністю
дошкільних навчальних закладів є державна атестація, яка
проводиться не рідше одного разу на десять років у порядку,
встановленому МОН.
57. Зміст, форми та періодичність контролю, не пов’язаного з
навчально-виховним процесом у дошкільних навчальних закладах,
встановлюється їх засновником (власником).
|
ЗАКОН УКРАЇНИ |
Про доступ до публічної інформації
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 4652-VI від 13.04.2012, ВВР, 2013, № 21, ст.208
№ 4711-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 14, ст.89
№ 224-VII від 14.05.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.132
№ 1700-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 49, ст.2056
№ 319-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 25, ст.192
№ 199-IX від 17.10.2019, ВВР, 2019, № 51, ст.377
№ 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408
№ 808-IX від 17.07.2020
№ 890-IX від 15.09.2020
№ 912-IX від 17.09.2020}
Цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
1. Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
2. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 2. Мета і сфера дії Закону
1. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
2. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації
1. Право на доступ до публічної інформації гарантується:
1) обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;
2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
4) доступом до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;
5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;
6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної інформації
1. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:
1) прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень;
2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;
{Пункт 2 частини першої статті 4 в редакції Закону № 319-VIII від 09.04.2015}
3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Розділ II
ПОРЯДОК ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 5. Забезпечення доступу до інформації
1. Доступ до інформації забезпечується шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:
в офіційних друкованих виданнях;
на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;
на єдиному державному веб-порталі відкритих даних;
{Пункт 1 частини першої статті 5 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 319-VIII від 09.04.2015}
2) надання інформації за запитами на інформацію.
Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом
1. Інформацією з обмеженим доступом є:
2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
{Пункт 1 частини другої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020}
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
3. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.
4. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
5. Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов’язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України «Про державну таємницю»), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
{Частина п’ята статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законами № 720-IX від 17.06.2020, № 808-IX від 17.07.2020}
6. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім випадків, визначених зазначеним Законом.
{Частина шоста статті 6 в редакції Закону № 4711-VI від 17.05.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013; в редакції Законів № 1700-VII від 14.10.2014, № 912-IX від 17.09.2020}
7. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Стаття 7. Конфіденційна інформація
1. Конфіденційна інформація — інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
2. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди — лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
1. Таємна інформація — інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
{Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012, № 912-IX від 17.09.2020}
2. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
1. Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
2. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
3. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Стаття 10. Доступ до інформації про особу
1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;
2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;
3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;
4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;
5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.
2. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.
3. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані:
1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;
2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;
3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;
4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
4. Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.
5. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.
Стаття 10-1. Публічна інформація у формі відкритих даних
1. Публічна інформація у формі відкритих даних — це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.
Розпорядники інформації зобов’язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
2. Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.
Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов’язковим посиланням на джерело отримання такої інформації.
3. Публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:
1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;
2) фізичні особи (суб’єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;
3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;
4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.
4. Перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов’язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом.
Створення та забезпечення функціонування єдиного державного веб-порталу відкритих даних здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері електронного урядування.
{Закон доповнено статтею 10-1 згідно із Законом № 319-VIII від 09.04.2015}
Стаття 11. Захист особи, яка оприлюднює інформацію
1. Посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов’язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.
Розділ III
СУБ’ЄКТИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 12. Визначення та перелік суб’єктів
1. Суб’єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації — фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації — суб’єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
{Пункт 3 частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 319-VIII від 09.04.2015}
Стаття 13. Розпорядники інформації
1. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб’єкти владних повноважень — органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, — стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, — стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;
4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, — стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
2. До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
3. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
4. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Стаття 14. Обов’язки розпорядників інформації
1. Розпорядники інформації зобов’язані:
1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;
{Пункт 1 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 319-VIII від 09.04.2015}
2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;
3) вести облік запитів на інформацію;
4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;
5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;
{Пункт 5 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 319-VIII від 09.04.2015}
6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
{Пункт 6 частини першої статті 14 в редакції Закону № 319-VIII від 09.04.2015}
Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками
1. Розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:
1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо), а також інформацію, зазначену в частині п’ятій статті 6 цього Закону;
{Пункт 1 частини першої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 808-IX від 17.07.2020}
2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;
3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;
4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;
5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;
5-1) перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних;
{Частину першу статті 15 доповнено пунктом 5-1 згідно із Законом № 319-VIII від 09.04.2015}
6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;
7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;
8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;
9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;
10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;
11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:
їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;
прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;
розклад роботи та графік прийому громадян;
вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;
перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;
перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;
порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;
систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень;
12) іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлений законом.
2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
3. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
{Абзац перший частини третьої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 890-IX від 15.09.2020}
Вимоги цієї частини щодо строку оприлюднення не застосовуються до проектів рішень органів місцевого самоврядування, спрямованих на надання адміністративних послуг, якщо це призведе до порушення встановленого законом строку надання відповідної адміністративної послуги.
{Частину третю статті 15 доповнено абзацом згідно із Законом № 199-IX від 17.10.2019}
4. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров’ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв’язку з цим.
Стаття 16. Відповідальні особи з питань доступу до публічної інформації
1. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.
2. Запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.
{Стаття 16 в редакції Закону № 319-VIII від 09.04.2015}
Стаття 17. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації
1. Парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.
2. Громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських слухань, громадської експертизи тощо.
3. Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до закону.
Стаття 18. Реєстрація документів розпорядника інформації
1. Для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб’єктів владних повноважень, підлягають обов’язковій реєстрації в системі обліку, що має містити:
3) дату надходження документа;
4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ);
5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом;
6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом;
9) тип, носій (текстовий документ, електронний документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо);
{Пункт 9 частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 319-VIII від 09.04.2015}
10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи);
11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо);
12) форму та місце зберігання документа тощо.
2. Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, що знаходиться у суб’єкта владних повноважень, забезпечується шляхом:
1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб’єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності — в інший прийнятний спосіб;
2) надання доступу до системи за запитами.
3. Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом.
4. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону.
Розділ IV
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ЗА ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАПИТОМ
Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію
1. Запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
2. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
3. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
4. Письмовий запит подається в довільній формі.
5. Запит на інформацію має містити:
1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
6. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.
7. У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації, обов’язково зазначивши в запиті своє ім’я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.
{Частина сьома статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 319-VIII від 09.04.2015}
Стаття 20. Строк розгляду запитів на інформацію
1. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
2. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
3. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
4. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Стаття 21. Плата за надання інформації
1. Інформація на запит надається безкоштовно.
2. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
3. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
4. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Стаття 22. Відмова та відстрочка в задоволенні запиту на інформацію
1. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 цього Закону.
2. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
3. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
4. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
6. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
7. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку;
3) причини, у зв’язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк;
4) строк, у який буде задоволено запит;
Розділ V
ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ РОЗПОРЯДНИКІВ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 23. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації
1. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
2. Запитувач має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію;
4) надання недостовірної або неповної інформації;
5) несвоєчасне надання інформації;
6) невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
3. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації
1. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:
1) ненадання відповіді на запит;
2) ненадання інформації на запит;
3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;
4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;
5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;
6) несвоєчасне надання інформації;
7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;
8) нездійснення реєстрації документів;
9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
2. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.
2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):
у статті 212-3:
частину першу після слів «Про інформацію» доповнити словами «Про доступ до публічної інформації»;
примітку викласти в такій редакції:
«Примітка. Особи, визначені в примітці до статті 212-26 цього Кодексу, притягаються до відповідальності за діяння, передбачені даною статтею, згідно із статтею 212-26«;
частину першу статті 212-26 після слів «Про інформацію» доповнити словами «Про доступ до публічної інформації»;
2) у назві та абзаці першому частини першої статті 330 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) слова «яка є власністю держави» замінити словами «яка знаходиться у володінні держави»;
3) частину десяту статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 22, ст. 303; 2000 р., № 10, ст. 79) доповнити двома реченнями такого змісту: «Забороняється оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи оперативно-розшукової діяльності до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання такої інформації після прийняття рішення регулюється законом»;
4) статтю 9 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 12, ст. 89) доповнити реченням такого змісту: «Забороняється оприлюднювати або надавати (розголошувати) зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи контррозвідувальної діяльності та заходів до прийняття рішення за результатами такої діяльності або заходів»;
5) статтю 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 43, ст. 214) доповнити частиною п’ятою такого змісту:
«5. Зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації».
4. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
затвердити граничні норми витрат на копіювання або друк, передбачені статтею 21 цього Закону;
внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.